Дорогі читачі!

 Знаю, що серед вас багато поціновувачів фентезі, так як й сама пишу книги в цьому жанрі, тому залюбки хочу порекомендувати новиночку від колеги.

Читаю зараз одну цікаву історію. Сучасна казка для дорослих з тонким гумором, колоритними героями, щирими почуттями. Саме те, що потрібно нам зараз. Читається легко і кожна глава викликає реакцію: Що? Все? Хочу ще!

Це "ТРИНАДЦЯТИЙ ПРИНЦ" від автора Галина Курдюмова.   

Невеличкий уривок до вашої уваги:

- Світ мій, дзеркальце, скажи, та всю правду покажи: знайди-но, будь ласка, мого нареченого, тринадцятого принца Пеласгії, як же там його… Деніза… Дунуса… А, згадала, Дениса Богуславського! Що за дурне ім’я…

Люстерко на прохання самої принцеси було створено німим, щоб ще на дурні балачки з ним часу не гаяти, тож спочатку трохи покомизилося, та згодом зображення на ньому попливло, затуманилось і з-за туману почав проглядати чоловічий силует. Не товстун, що вже радує. Худорлявий, стрункий та ще й блондин. Дивно, усі інші принци мали темний колір волосся, як і батько, а цей, мабуть, у матір вдався.

- Наблизити!- різко скомандувала Греміслава, після того, як люстерко довго коливалось, перш ніж виконати наказ господарки, вона вирішила бути суворішою.

Це й подіяло.  Картинка швидко збільшилась  у розмірах і на перший план вийшов ремінь, недбало застебнутий на поясі.

- Розіб’ю, - пригрозила принцеса, і картинка посунулась, показуючи обличчя юнака.

- Ах! – серце дівчини скинулось, мов рибка і завмерло на мить, а потім закалатало, неначе вона пробігла сходинками аж до останнього ярусу башти, де мешкав придворний астролог. – Який же він!.. 

Його волосся хвилею підіймалося на лобі і дуже сексуально обрамляло обличчя. Тонкі аристократичні риси, добрі блакитні очі, м’яка чарівна посмішка, він видавався тендітним ельфом. Видавався б, якби не розділене навпіл підборіддя, що вказувало на неабияку волю, непохитність та навіть деяку жорстокість. До того ж дебела шия та жилаві м’язисті руки зовсім не нагадували ельфійську статуру. Молодий чоловік був міцним, в міру накачаним і приємним для жіночого погляду. Та навіть не усе це заставило Греміславу прикипіти  очима до картини у дзеркалі. Щось невловиме… Загадкове, що не піддавалося аналітичному розуму дівчини… Дивна пристрасть у погляді? Незвична розкутість та впевненість у собі? Не те, не те… Щось було у цьому юнакові таке, на що відгукувалась душа принцеси. Щось глибинне, таємне, те, що за сімома замками, що ніколи не показують чужинцю. Здавався принц давно знайомим, близьким, навіть рідним, та не як брат, а як… Важко навіть осягнути ті почуття, що сповнювали серденько дівчини. Невже це і є пресловуте кохання з першого погляду? Такого ж не буває, не може бути. Греміслава ніколи не вірила, що таке можливе. Зовсім не знати людину, а відчувати її рідною, дорогою, бажаною? Які ж дивні відчуття… Принцеса навіть руку простягнула, бо відчула непереборне бажання відчути на дотик його волосся, хоч це й не можливо через дзеркало…

“Дякую за увагу, до нових зустрічей! 

Ваша Бетсі Прусс.