Любі читачі! 

По завершенню “Няні для маньяка” багато читачів запитували мене, чи не буде історії про Єгора та Інгу. Чесно кажучи, Єгор мені дуже подобався, обожнюю надійних і малослівних, але “багатодільних” чоловіків) 

Тому ловіть нову історію кохання, де вас чекають драма та загадка, детективні нотки, гостросюжетна канва, кохання і щасливе завершення, без якого я поки не уявляю жодну зі своїх історій. 

Коротка анотація: 

Той, кого я кохала до безумства, зник, щоб через п'ять років з'явитися… охоронцем мого чоловіка-тирана, та вдавати, що навіть не знає мене. Як бути, якщо ми втратили наше право на почуття? Чи може, шанс повернути все в нас ще є?

***************************************************************************************************************************

Шматочок:

– Інго! Іди сюди, познайомлю тебе з твоїм новим охоронцем! – голос мого чоловіка вириває мене з важких, тягучих, мов  зіпсована карамель, думок. Чорт! Він так швидко повернувся!

Новий охоронець! Як весело! Вже троє “старих” стали колишніми, як говорить Іван “через мою стервозність”. Що ж, цей “новий” на черзі. 

З неохотою піднімаюсь. Якщо не послухаю Івана, вкотре отримаю скандал, а мені зараз і без цього не солодко. 

Заходжу в нашу вітальню, навмисне “одягнувши” зневажливий та зверхній вираз обличчя. Я нічого не маю проти охоронців, та вважаю, що мого особистого простору – вже й так менше сірникової коробки – і звужувати його через цілодобову охорону просто злочин. Мій чоловік так не вважає. Після того, як на нього двічі нападали, а улюблене авто підпалили, він параноїдально в кожному кущі бачить ворога і думає, що і я в небезпеці. 

– Єгоре, це Інга. В неї важкий характер, але такий мовчун, як ти, точно їй сподобається. – Піднімаю очі, ховаючи іронічну посмішку і в ту ж мить відчуваю, наче на мене хтось вилив відро окропу. Стає нестерпно гаряче, обличчя палає, а в грудях застигає останній ковток повітря. 

Переді мною той, хто вже п'ять років не полишає моїх думок. Той, хто залишив мене тоді, коли його плече було найбільш потрібним. Той, без кого я не могла дихати… А коли майже навчилась – він з'явився знову! Боже, якщо ти є, зроби щоб це був сон!

“Новий охоронець Єгор” повертається до мене. Жоден м'яз на обличчі не видає його почуттів. За ці роки, що я бачила його тільки в коротких спалахах снів, він майже не змінився. Тільки очі стали якимись темнішими, глибшими, і легка щетина на вольовому підборідді додала образу показної брутальності. 

Я ніколи не думала, що розбиту порцеляну можна розбити ще раз. Та зараз сталося саме це. Відчуття, наче в свіжу рану хтось загнав ніж. Але від шоку болю вже немає, тільки відчуття, що це… неправильно і надто жорстоко…

*****************************************************************************************************************************
 

Чекатиму вас на сторінках 

“Охоронця для розбитого серця”. 

Як ви думаєте, що ж сталось з Єгором? Невже ваша автор Єва вирішила поспекулювати на такій ласій темці, як втрата памяті? ;)

P.S. Не зовсім типова для мене історія “Корпорація чужих снів” бере участь в конкурсі, тому ваша підтримка коментарем чи “зірочкою” буде надзвичайно актуальна і приємна )

І не забудьте підписатись на мою сторінку, скоро ще одна гостросюжетна новиночка)