Схоже, у Діани є ще одна «антимагічна» річ. Несподівано, та підлітки її обовʼязково знайдуть серед речей, які міг зачарувати її дідусь. Чи не серед них?

— Добре-добре, — Зак виставив перед собою руки, наче захищаючись. — Але якщо твій кулон тут ні до чого, то має бути щось ще. Чи не знаєш, що це може бути?

— Не уявляю. Озирнися, тут багато речей.

— Так, але не все підходить. Цю мав зачарувати твій дідусь, так що вона досить стара. До того ж ти маєш завжди носити її з собою. І це має бути міцним, щоб прослужити стільки часу.

— Таким був мій кулон. Зазвичай, вдома я його знімала, бо ж навіщо вдома прикраси. Тож тут треба щось ще. Але ж це може бути будь-що! Що ми будемо робити? Викидати усі речі по черзі у вікно? А якщо це ліжко? Чи шафа? Стіл?

Віллі заспокійливо поклав голову їй на ноги й дівчина заспокоїлася та розслабилася, гладячи його.

— Я так не думаю, набагато простіше зачарувати невелику річ.

Зак на деякий час примовк, думаючи, коли погляд зачепився за блиск у шерсті собаки. Пазл складався в голові, але ж цього не може бути? Не може... але все ж таки:

— Діано, його медальйон підходить ідеально. На прогулянках ти не носиш кулон, то там має бути щось інше, так? А що ти точно візьмеш? Ти точно візьмеш Віллі, який буде в нашийнику. Нашийник може змінитися, а ось медальйон ти перевісиш.

— Ні, це не можливо.

— Але ти вперше почала перевтілюватись, коли його з тобою не було. Тоді біля каната. І я раптом втратив здібності й викотився на дорогу, коли він підбіг надто близько.

— Збіг обставин. Медальйон з'явився у Віллі з першим нашийником, як тільки ми стали виходити за межі двору. Це було вже після смерті дідуся. Та сам Віллі у мене зʼявився вже після.

Чим це виявиться, читайте у проді «Дарованого прокляття» —>