Вітаю, мої любі! Разом до Перемоги!

Неочікувано після оголошення про нову книгу, яка буде незабаром, точніше, вже на наступному тижні, на моїй сторінці з'явилося 500 відстежувачів. Я безмежно дякую всім своїм читачам, давнім та новим, за те, що ви залишаєтеся зі мною у цей непростий час, за вашу підтримку та натхнення, яке ви даруєте вже тим, що читаєте, за стійкість і спільну хвилю! 

З такої нагоди сьогодні діють знижки на дві мої книги:

"Дотик ангела"

Кохана дівчина була для Дениса цілим світом і зруйнувала цей світ зрадою. Розчавлений і зневірений, він не тямився від люті і теж занапастив чуже життя - молодої жінки, яка потрапила під колеса його автівки. Але вона вижила і дивним чином перевернула зруйнований світ догори дриґом. Проте злі жарти долі на цьому не скінчилися. Що пов'язує таких різних людей, крім аварії? І чи не приготували вищі сили щось незбагненно дивне для цих двох напередодні Нового року?

"Колір бажання чорний"

На що насправді здатна людина, аби отримати винагороду, свій власний товар - кохання?..
Він – власник бюро ритуальних послуг, вона – новоспечена вдова відомого політика. Між ними немає нічого спільного, крім минулого, яке обидва колись поховали, вирушивши кожен власним шляхом. Та коли вона опиняється під загрозою смерті, він – єдиний, хто може її врятувати. Чи погодиться Володимир допомогти Марті після того, як вона зрадила його, промінявши кохання на гроші?

Ну і маленький бонус - уривок з майбутньої книги:

Поки мінінатовп навіснілих ряджених завагався, я спробувала дістати із задньої кишені штанів кольору хакі мобільний. Більшого розчарування, змішаного з відчаєм, я, мабуть, ніколи не відчувала – телефон зник. Вірніше, залишився лежати на столі у моєму будинку.

Подумки обізвала себе ідіоткою. 

Ну що ж, доведеться викручуватися самотужки.

– Це історична реконструкція, так? Хто тут старший? Покличте головного, і я обіцяю, що не подаватиму на вас скаргу.

Боже, ну що за довбні тут зібралися? Чи справді так вжилися в ролі, чи спеціально понабирали придурків?

– Ви мене чуєте? Ви ж не глухонімі?

Чоловіки зупинилися за два кроки, той, що попереду, з рогачем, войовничо тицяв знаряддям, але більше не намагався мене проштрикнути. То що, може, ще й подякувати? 

Запала сторожка тиша. З виразу їхніх облич зі слідами відсутності інтелекту я зробила висновок, що вони прийняли якесь рішення, про що мені, звичайно, не повідомили. І тут я загубила щелепу.

– Гамуй язик свой от злаго і уста твоі нехай не мовят зради. Ти хто єси?

– Ем… – Якщо чесно, я навіть трохи розгубилася. – Вам не здається, що це занадто? 

– ПовідАй!

 

Щиро ваша Ліна Алекс