Як сказати українською "диковинная невидаль"?

Ще питання не дає мені спокою вже декілька днів.

Доброго вечора всім добрим людям!

Сьогодні у Львові цілісінький день йде дощ. (От і зараз тихенько шумить собі по бруківці. Дощ у старовинному місті - це просто чудово!) Але в мене день видався вдалий, бо через дощ нікуди не ходила, а цілий день читала. Читала Yu Koi "Вільні від бога" та Єва Ромік "Закон збереження мрії".  Дві чудові авторки!  Це їхні дебютні книги. Книги, які змушують думати, співпереживати та змушують душу трудитися. Дякую, дівчата!

А ще 

Я власне хотіла нагадати, що

Завтра о 21.00 нас чекає наступна, четверта глава “Пірʼїнки”.

Там, серед іншого, буде про таке:

“Я саме сиділа й спокійненько попивала свій коктейль, коли почула шалені жіночі верески та оплески:

    — Ого! 

   — О, Боже мій! 

   — Який гарнюня! Оце так екземпляр! 

    Зрозуміло: приїхав “він” —  той, кого так всі чекали. Посиджу, мабуть, тут ще трохи. 

   Лемент трохи стих. 

   Цікаво, чому не грає музика?

   Чую чоловічий голос. Він говорить спокійним рівним тоном, не голосно, тож що саме він говорить, я не чую.

    — Ну, охоронець, так охоронець! Це навіть краще, а то все поліціянти та ковбої! Давай вже швидше до справи! Роздягайся, милий! — це вже Каріна. 

    Охоронець? Мені стало трохи неспокійно. Часом, це не хтось з моїх? Рвучко підводжусь та прямую на голоси. 

    Повернулася я як ніколи вчасно, бо ця ненормальна заклопотанка, що чіплялася до офіціанта, саме впилася в губи мого персонального охоронця, а дві чокнуті “не розлий вода” подруги Аня з Лєркою намагалися стягнути з нього піджак. Моє “янголятко” Артемчик був атакований з усіх боків. Навіть відступати йому було нікуди, бо він був оточений хмільним жіноцтвом від усюди. 

   Маю зізнатися, мій бодигард виглядав досить розгубленим. Його красиві очі самі собою округлилися, а м'язи напружились в намаганні залишитись в одязі. Що, Тьомчику, тебе до такого на твоїх тренінгах не готували? 

   Мені б, звичайно, не втручатися. Так би мовити, провести йому практичне заняття з повним зануренням, але я діяла на автоматі.”  

Нагадую, що було в минулій, третій главі, бо вже, мабуть, призабули. 

  “ — Дівчатка, дівчатка! — спробувала заспокоїти аудиторію вона. — Я розумію, що у наші пенати невідомим вітром занесло — вибачте за мою російську, але як є — "диковинную невидаль" (От що значить докторка мистецтвознавства, професорка! Як формулює!), яка рідко зустрічається у наших широтах, але… — Алевтина Петрівна зробила багатозначну паузу, потім продовжила суворим тоном: — навчальний процес ніхто не скасовував. Тож, прошу всіх зосередитись та тиші в аудиторії. Вероніка, тебе це теж стосується!

   Ледь всіх заспокоїла. 

   — Як воно бути “диковинной невидалью”? — шепнула я Артему. — Як на мене, звучить чарівно. А головне, тобі дуже пасує.

   Ось так ми з моїм персональним охоронцем й почали відвідувати лекції в академії мистецтв. “

Мирного, затишного вечора усім та доброї ночі!

Молимося за наших янголів-охоронців у формі ЗСУ!