Вірш та трішки погомонімо

Я кохаю свою Україну!

Таку тендітну й мрійливу.

Її поля, сади й моря,

Усе, що душа відкриває моя.

Кохаю

Її незламність духу,

Що промайнули крізь віка.

Ту свободу та волю,

Що дарує майбуття.

Її людей, що допомагають в годину біди.

Що вселяють надію, дарують життя.

Культуру плекають

І несуть крізь віка.

Все буде Україна♡

Мері Малфо ©

Минають дні, а моєму серці все ще лютий. І скільки б часу не минуло, ніхто з нас цього не забуде.

Пройшов ще одним місяць, а все що я змогла зробити, це трішечки зосередитись у навчанні. Студентські роки підходять до кінця, навчання в університеті завершується, а подумками я десь там далеко.  Все ще тримаю в руках старий блокнотик з ручкою та пишу все, що приходить у голову. 

Ще на початку лютого я створювала плани, прописувала графіки, писала главу за главою, а зараз стою просто на місці.  Остання глава була написана мною 23.02.2022. Тоді я ще й подумати не могла, що на наступний день життя кожного із нас розділиться на до та після. Що про творчість я забуду на декілька місяців, не відкрию жодної книжки, а слова «тихої ночі» будуть звучати по особливому. 

Але незважаючи ні на що ми продовжуємо жити, кохати, творити, допомагати та мріяти. Тому що нашої мрії нікому не зламати ♡

Близькі мені люди знають, що свій творчий шлях саме письменника, я починала досить цікаво. П'ять років тому, а саме з фанфіків. І скільки би не промайнуло років, я до сих пір пам’ятаю ці «шедеври». 

Також більшість знає, що починала я писати саме на російській мові. А вже потім, а якщо бути точніше 13.07.2021 року, я дізналася про букнет і опублікувала свою першу главу на українській мові. 

Тому часто читаючи мою книгу люди стикаються з тим, що виникає відчуття «перекладу». І це дійсно відбувається, тому що першоджерело написано саме на російській мові. Але я стараюся вичитувати та виправляти свої помилки. Інколи мені здається, що виглядає не дуже, але для цього й існує навчання. Надіюсь с кожним разом картинка буде виглядати краще, а читачів ставатиме більше.

Дякую кожному котику, що продовжуєте читати ♡ฅ • ω • ฅ

І наостанок хотілось сказати: «Хто, як не ми будемо жити найщасливіше».