Пробачити?

Доброго вечора!
Я не перестану дякувати усім читачам, які долучилися до читання книги "Психолог особистого призначення". Я почала її писати у мирний час, а закінчувати прийшлося з валізами і під звуки сирен. Тому не перестану дякувати, мої любі. Ви даруєте мені шалене натхнення!

Новий розділ вже на сайті. Тому вже традиційно - запрошую!


Уривок
Заклопотана я не одразу помітила чоловіка, який чекав на мене на порозі офісного приміщення.

— Віко, — почула знайомий голос.

Я не одразу побачила його обличчя, бо він одразу простягнув оберемок червоних троянд.

Сьогодні я була одягнена у діловий костюм, а на ніжках красувалися недорогі, але ефектні туфельки на каблучку. Я відчувала себе красивою, що додало мені впевненості.

— Мішо! — сказала твердо — Лише декілька днів тому ти кружляв з Мирославою, а сьогодні даруєш мені квіти? Хіба ти її не зраджуєш зараз?

— Пробач, — він опустив букет, за яким я побачила змучене обличчя чоловіка — Я бовдур, повний бовдур.

Швидко він отямився.

— Ти думаєш, я повернуся через букет квітів? — не стримую сміх.

Насправді було боляче дивитися у його очі, які весь час мене обманювали.

— Скажи, — звернулася до нього склавши руки на грудях, — Ти ж не збирав гроші на будинок?

Він стис губи.

— Ні.

Так я і знала. Всі ці роки я жила незрозуміло в якій ілюзії.

— Куди ж ти тратив гроші?

— Віко, — він подав мені руку, — Давай кудись поїдемо, повечеряємо.


                                                                      Читати далі


Чи варто Вікторії пробачати зрадника-чоловіка? Чи є ще мізерний шанс почати все спочатку?