Привіт, мої дорогі читачі та колеги, друзі. В мене не було можливості вийти в інтернет раніше.

Як ви? Чи все у вас гаразд?

В перший день війни в мене була лише одна ціль та думка: відвезти дітей в безпечне місце на Західній Україні. Та не все сталося так, як ми хотіли, в дорозі зазнали перешкод, діставалися до місця призначення сім днів, замість одного.

Зламалася машина, усі СТО закриті.. повітряна тривога, півтори доби в підвалі.. диверсанти заклали бомбу в супермаркеті, коли туди пішов мій чоловік.. вся траса перетворилася на один величезний затор і ми могли за день подолати лише 200-250 км з 1000, котрі нам треба було проїхати.. за ці дні покупалися повністю одн раз, нормально поїли кілька разів.. схудли та стомилися..

Та все це ніщо в порівнянні з тим, що проходять ті люди, котрі залишилися в тих містах, де йдуть бої.

За ці сім днів, ми зупинялися в різних містах, щоб відремонтувати машину та перепочити. І бачили те, що дуже надихае: наші захисники тримаються. Наші любі, хоробрі герої. В нашій нації прокинулася людяність та патріотизм, люди об'єдналися, щоб підтримати та допомогти одне-одному, захисникам, Країні. 

Вже немає ні різних партій, ні різних релігій. Кожен кожному брат та сестра, рідний, українець.

Люди готові боротися до останнього. За свох дітей, свої домівки, свою Країну. І навіть ядерна зброя їм не страшна - свобода дорожча. Жити там, куди нас намагається затягти Путін - страшніше смерті.

Бачачи, як хоробро та гідно тримаются люди, в мене з'явилася велика надія, що ми встоїмо в цій війні. Бо бореться не тільки армія, бореться Сама Україна. А серце України ворогу не подалати. 

Дух людей, що об'єдналися заради однієї мети, що готові віддавати останнє, закрити собою ближнього, стати перед танком, під дулом автомата дивитися ворогові в очі.. Такий дух не подолати жодній армії. Це сила, що встоїть, та змете все на своєму шляху!

Тримайтеся любі, бо нашим захисникам потрібен надійний тил.

Нехай Бог береже Україну, та поборає за неї!