Бліцкриг оборонявшися.

  Сьогодні Україна переживає не прості часи . Мені, як автору книг, зараз важко сконцентруватися на них. Думки постійно про інше . I я вирішив перенаправити їх в потрібне русло. Адже ми, Українці, не перша нація, яка потрапила в подібне становище. I  сьогодні я , починаю серію своїх дописів в блог, про країни які перемогли значно могутнішого противника. 
 Сьогоднішня моя розповідь буде присвячена африканській нації Бури. Це були нащадки голландських колоністів в Африці. Ще 1600 роках Голландці увійшли в так звану "Гонку колоній" , коли світові держави захоплювали нововідкриті землі. Не бажаючи тягатися з Іспанію ,Португалію,  Англією, Францією, вони не чипали Американські континенти, а застовпили за собою південну Африку. До якої нікому, з тодішніх гігантів, не було діла.
   Розруха Тридцятилітньої війни 1618-1648 роки спонукала людей шукати кращої долі за океаном. Згодом до них приєдналася частина французів - гугенотів, які тікали від релігійного переслідування. Їх приклад підтримали i інші нації, або окремі люди , чиї вiрування йшли в розріз з офіційно встановленими догмами. 
 Такий мікс  націй , привів до того , що не було вже рiзниці звідки ти.  Голландії , Франції, Італії було все одно. А для  місцевих, сильно загорілих , індіанців всі бiлi були на одне лице, і слово. "Бури" - селяни. Слово прилипло, і прижилося як назва нації. 
 Треба сказати , що пiски Південної Африки, мало чим відрізнялися від пісків Дикого Заходу. Все тiж проблеми з корінним населенням, бандитизм на дорогах, сутички з дикими тваринами. Що i стало поштовхом до створення сил міліції "Командос". 
 Міліція , в до радянські часи, була тим, чим зараз називають Сили Територіальної Оборони. В їх завдання входило охорона своїх міст, сіл в часи війни , або надзвичайного стану. Командос, це взагалі від слова команда - група людей , якi спільно діють. Особливо жарко ( жарко в Африці, треба ж таке ляпнути :-) ) стало в кiнцi 1860 - х роках. Тоді почалася "Алмазна лихоманка". На їх території були знайдені поклади алмазів , золота, i певна кількість срібла. 
 I тут Британська імперія, згадала що це взагалі-то їх колонія, куплена в Голландського уряду. Ця подія , фактично ніяк не вплинула на життя Бурів. Якщо їх батьківщина , при тому що значна частина навіть не були голландцями, відмовляється від них , а розмір податків i самоврядування лишається , то колоністам байдуже в яку казну платити податок. 
 Але тут справа стала інша. Імперія заявила , що тепер вони будуть продавати алмази їм , i по встановленім з Лондона цінам. Так як ви тепер багатші, то і податків з вас будуть брати більше. I найбільш багатші шахти з копальнями , імперія забере собі. Місцеві , не дуже дипломатично, проте чітко і зрозуміло , сказали имперським посланцям куди їм йти. Деякий час йшли дипломатичні переговори, з розряду "Якщо не здастеся , то буде вiйна" . Але залякування не подіяли, тоді імперія направила війська. 
 В 1880 році Британська армія перейшла в наступ в Південній Африці. З часів Наполеона не знавши поразок , взявши Севастополь , маючи найбільші колонії у світі , вона була занадто самонадіяна. Крокуючи у своїх традиційних червоних мундирах по захопленій землі, вони  нехтували елементарною  розвідкою. Натовпом запершись в якийсь район, вони наївно вірили, що лише один вигляд червоного мундира , змушує місцевих фермерів тікати. 
 Дії в відповідь почалися 16 грудня 1880 року, з сигнального повстання в одній з провінцій. З 22 грудня 1880 по 6 січня 1881 року всі окупаційні війська були оточені , i осаджені. Підмога не могла надійти , бо британців , в їх червоних мундирах видно було з далеку, i вiдстiлювали лишень вони висунуться. Кожен Бур з дитинства навчався володіти зброєю. Окрім, не завжди рівних відносин з корінними мешканцями, загрози бандитів, небезпеку становили дикі звірі. Та і свіже підстреленим м'ясцем, поласувати ніхто не відмовлявся. В Лондоні побачили що справа йде до катастрофи, фактично знищення контингенту. Тому було вирішено визнати незалежність Бурiв, i забрати війська. 
 R .S. Я не проти Британців, як нації. Я проти імперії, де б вона не зародилася. 

  Останні дні , це безумовно найтрагічніші в історії сучасності нашої держави. Але історія знає приклади , коли значно слабші держави і нації перемагали тих, кого здавалося перемогти не можливо. Сьогодні був лише один , з багатьох таких прикладів , i я Лео Нур , беруся , по мiрi власних сил i об'єктивних причин, розповідати вам про них. Вважаю що такі факти , в сьогоднішній час , мають всиляти здоровий оптимізм в людей. Бо якщо тоді, в них вийшло, то i в нас , зараз вийде. 

 Слава Україні!!! Єднаймося і тримаймося!!!