Сьогодні я проснулася як зазвичай. Близько пів шостої. І вже збиралася вставати і йти одягатися, як почула якісь вибухи. Не відразу зрозуміла що сталося.  Вперто продовжувала готуватися до завтра, аж поки мене не зупинила мама. 

І зараз, слухаючи і читаючи новини на дивані, так нікуди і не пішовши, навіть слів не вистачає, щоб виразити біль, яка в мене всередині.

Переживаю, молюся і міцно тримаю кулачки за всіх, хто оберігає нашу няньку, тих, хто намагається тут виживати.

За перемогу! 

За кінець війни!

За мир!

Слава Україні!