1. Псевдонім я придумував не надто довго. Це чергування букв мого імені і прізвища. Спочатку хотів підписуватись справжнім іменем, але не наважився. Боявся, що мою писанину прочитають знайомі чи родичі. На рахунок творчості я не дуже впевнений у собі( Але коли почав публікувати тут свої твори, зрозумів, що ніхто не осудить. Скоріше підтримають, підкажуть і дадуть добру пораду. За що безмежно вдячний усім.

2. Читання для мене було мукою в початковій і середній школі. Першою книгою, яку я перечитав від “а” до “я” стала “Діти капітана Гранта”. З української літератури – “Енеїда”. А це вже після восьмого класу. Надалі мене захоплювали деякі твори, але змушений визнати, що у шкільній програмі їх були одиниці. Більшість мені здавались нудними, або затягнутими. Читати безперевно мене спонукала, якоюсь мірою зламана нога. Це зараз є інтернет з його платормами. А в середині “нульових” час якось потрібно було коротати. Я взявся до батькової бібліотеки. І з того часу понеслось – я уже не зупинявся. Тепер можу читати кілька книг одночасно (залежно від настрою), а ще якусь слухати.

3. Як би це дивно не виглядало, але на відміну від читання, писати я почав років з семи. Тепер перечитуючи свої ранні “твори” живота рву від сміху. Ніколи не забуду, як в кінці навчального року знаходив недописані зошити, виривав чисті аркуші, зшивав їх нитками так, щоб вийшло щось подібне до книги і писав, писав, писав… У мене їх назбиралось десятки. Ще б знайти їх десь на запилених полицях підвалу(

4. Після того, як мені минуло двадцять років, кинув писати повністю. Розумів, що моя писанина нікому не потрібна, та й я далеко не майстер пера, щоб когось зацікавити.

Та якось, уже після одруження (на той час я не писав уже років десять), мене знову потягнуло до творчості. Багато ідей юрмились в голові. Вирішив писати для себе, у своє задоволення. Наважився дати почитати дружині. Вона мене підтримала. Так я вернувся до свого хобі. А минулого року, восени я натрапив на “Букнет”. Де й зустрів Вас мої друзі і читачі)))

5. Коли починаю писати нову історію, чітко бачу зав’язку історії, а от закінчення може вийти таким, що я й сам дивуюсь куди мене занесло.

6. Якогось улюбленого жанру не маю. Тож мрію написати у кожному з існуючих (крім СЛР). В голові деколи таке твориться, що ні рук ні часу не хватає. Тому, щоб не забути цікавих задумів, записую їх. Часто вони вплітаються в твори, які я уже пишу, але здебільшого це події і герої для нових історій.

7. Обожнюю цикли. І читати і писати. Про перший не вдалий, з деяких причин, “На рідній окупованій землі” хтось чув, хтось ні. Правду кажучи мене ця історія вибила з колії і накрила депресією. Добре, що якраз тривав конкурс на який я уже почав писати роботу “Коли опустяться сутінки” і були начерки історичного роману “Іскри гніву”. Вони мене і врятували.

8. Я специфічна людина. Похвала і позитивні відгуки надають мені крила. А критика мене обурює. При цьому я злюсь на себе. Як я не помітив помилки, прописав такий хід подій, який не можливий в реальному житті. І це також спонукає працювати над собою. Такий стан я називаю “чорні крила”.

9. Не люблю описувати природу чи те, що оточує героїв моїх творів. Кілька речень хватає з головою. Люблю стрімкий розвиток подій, щоб читалось легко. Стараюсь кожен розділ закінчувати на цікавій ноті. Щоб читач закінчивши його хотів перейти до наступного.

10. Дивіз життя - якщо хтось може, зможу і я.

Якось так)))