Любителям міського фентезі - "Тінь справедливості"

Я вже не раз згадувала, що хоч і працюю у різних жанрах, фентезі - для мене фаворит.

Особливо полюбляю міське фентезі - твори, в яких дія відбувається в звичному для нас світі, де поруч із реальними людьми живуть фантастичні істоти, або ж із героями, такими, як ми з вами, шановні читачі, раптово починають відбуватися найнеймовірніші речі...

Тому в моїй бібліотечці багато книг саме в жанрі міського фентезі. Про одну із них, яку я нещодавно прочитала, хочу сьогодні розповісти.

 Це роман Марії Луізи Коллє "Тінь справедливості"

Авторка написала його на конкурс "Супергерой поруч", і книга увійшла до списку фіналістів. Кому вона сподобається? Тим, хто полюбляє тематику янголів і демонів, незвичайних здібностей людини, містику і таємниці.

Навіть коли читаєш анотацію, то вже стає цікаво, адже Марія Луіза уміє заінтригувати...
Ангеліна Лиходій не пам'ятає про своє небесне походження, живе нелегким життям пересічної громадянки обласного центру. Та "добрі нелюди" нагадають про призначення її "душі" і про те, що на небеса слід повернутися вчасно, інакше… Але як Ангеліна може залишити маленьку доньку, хвору матір та рідне місто, що "заплуталось у нитках змови нелюдів".
Невже таємниця зникнення коханого чоловіка так і залишиться нерозгаданою, а закоханий демон не отримає свого покарання?

В тексті є: небесні створіння, демон, відьми, упирі, вовкулаки, нявки та багато інших істот, що впливають на життя пересічних громадян.

Я прочитала цю книгу, як-то кажуть, на одному диханні, і вона дуже допомогла мені відволіктися від тривожних думок і переживань, які навіть писати заважали.

Це була як свого роду психотерапія хорошою і повчальною історією. І тепер знову беруся до праці над своїми книгами.

А всім, хто ще розмірковує, читати "Тінь справедливості", чи ні, пропоную невеличкий уривок із цього твору:
Звучить сирена тривоги! Так у мене дзвенить будильник. Вимикаю. Шоста ранку.
– Оця собачка… і ця… Сніжка не кусай…фу…фу,- бурчить уві сні Аврора.
Силоміць продираю очі. Їм байдуже до моїх планів. Вони хочуть спати.
– Спи, собачниця малолітня, – цілую доньку.
Ніякої тобі вранішньої кави та зарядки. Почистила зуби. Кашу цуцикам намішала. Заглянула у кімнату до мами. Ковдра повільно та монотонно підіймалася вгору вниз.
– Доброго ранку, матусю, – прошепотіла.
Вийшла з будинку, вп'ялася поглядом в іржаву сітку паркану. Норт! Лежав на ґанку свого будинку. Повільно підняв на мене голову. Видав звук схожий на "типу гав" та продовжив тонути в депресії.
Підходжу до паркану впритул.
–    Як вона? – питаю засмучену собаку.
Мовчить.
–    А він удома?
Мовчить.
–    Ну, вдалого тобі дня.
Брьохаю по мокрому газону вздовж паркану. Тягну руку до хвіртки, думаючи, що там зараз побачу. Обережно відчиняю. Нікого. Сміття вже забрали. І срібні сітчасті перепони поперед очі не вилазять.
–    Жах починається після заходу сонця, – замогильним голосом цитую слова з фільму назву якого не пам'ятаю.
Волочу ноги до зупинки трамвая. Незговірливі очі намагаються закритися.
– А що традицію вітатися вже скасували? – чую знайомий голос позад себе.
Зупиняюсь, обертаюсь. Ой! Очі вам догана.
– Пробачте, Ларисо Григорівно. Не помітила. Сплю на ходу.
– А що так? Безсонні ночі?
–    Швидка розбудила,- прибріхую. – Сусідку Ярославу госпіталізували.
–    З побоями? – буденним голосом запитує голова квартального комітету.
–    Еее,- запинаюсь.
 Поперло мене виправдовуватися, вибачилась б і все.

Бажаю приємного читання! Не забудьте підписатися на Марію Луізу Коллє, адже у неї ще багато класних і захоплюючих книг у різних жанрах!