Я ніколи не був  звичайним ще й тому,  що зумів пережити всесвітній потоп за межами Ноєвого ковчега. Не маючи можливості сховавшись від біди, бо просто не було де. Мене, як і все живе на Землі на довгий час накрили холодні темні води. А далі довгий сон без сновидінь, бо по іншому це не назвеш, але коли, врешті негода минула, і вода знайшла свої береги, то знову зміг відкрити очі, ніби просто довго спав. 

Ну й опісля  багато траплялося зі мною та довкола мене. Наприклад вдалося пережити  всі ці гидкі кроваві війни, які не мали жодного сенсу. В їх засновників не було і краплі здорового глузду, лише тваринні бажання перемогти за будь-яку ціну, і набути слави, яка з часом тьмянішала, згасала, а потім зникала. Все забувалося, розвіювалося з попелом їх предків, які гинули в інших таких само марних війнах.

Я був  свідком  коли природа показувала свою силу, і хвилі,  земля чи скала карала людину, за ріки крові, що вони проливали один в одного.  Я сам не потребував їжі і води, але  бачив голодних, спраглих, і ситих, які не розділили  їжу і воду з нужденними, лише щоб показати свою перевагу над тими. Я не переставав дивуватись жебракам, що готові були відати останній шматочок хліба в ім'я добра та любові. Я був особисто знайомий і з тими, хто вмирали за віру, і з тими, що вбивали за неї. Я знаю, що все це відчувається і тепер, щодня, щомиті. Ще потворнішим є те, що дедалі частіше зло ховається за маскою  щирості, добропорядності і вірності.

Все це  я пережив і переживаю щодня без особливої шкоди для  здоров’я, але при цьому добре заплямовуючи совість. Бо  найгіршим є те, що я продовжую бути стороннім глядачем, і не можу, не маю права  суттєво впливати на хід історії. Я брамник - безсмертне створіння, і це безумовно дає мені кілька переваг, про які я добре знаю.

Запрошую до читання продовження фентезі книги  Хроніки. Вічність Марка.