Новинка вже 9 лютого!!!

Привіт, мої любі Натхненники!!!

НОВИНКА вже 9 лютого!!!

«Парі прийнято».
Історія Ліама та Хейлі.

Анотація:
Хейлі:

Кохання з першого погляду існує, тепер я точно це знаю. Перевірено на собі. Після того поцілунку в авто, Ліам полонив моє серце. Я пропоную йому парі, після якого він скаже, що кохає мене. Ну що ж приймаєш парі, Ліаме???

Ліам:

Хейлі захопила всі мої думки... Я бажаю її і хочу, щоб вона була моєю. Але - я можу запропонувати лише гарно проведений час, а вона хоче кохання. Але - парі прийнято.
 

Уривок:
«— Коли?

— Що коли?

— Я гадав ти журналістка. — Жартуючи наді мною, він викликав в мені жар. Щоки напевно, світяться червоним.

— Так. Вибач. Дурнувате питання.

— Сподіваюсь ти до інтерв’ю краще підготуєшся. Так, крихітко?

«Так, крихітко?». Ох!

— Так, звичайно. — Я набралася сміливості, узяла себе під контроль, який десь загубила і запитала. — Коли тобі зручно?

— Можна завтра о другій. Підходить?

Я зам’ялась. Навіщо я його запитала коли йому зручно? Мені завтра не зручно,… а йому зручно… Що ж мені робити?

— Е-е-е…

— Тільки не говори, що ти маєш здати завтра інтерв’ю…

— Так.

— А коли ти про нього взнала?

— Кілька днів тому. — Чесно зізналась я.

— Не наважувалась подзвонити мені? — Я знала, що він нахабно посміхається. Я навіть могла уявити, його обличчя… самозакохане та таке мега прекрасне.

— Якщо чесно, то так.

— Чому?

— Ти сам знаєш.

— Ні, але про це ми поговоримо за зустріччю. У мене є час за ланчем і ще можу викроїти годинку-другу після нього. Підходить?

— Так, звісно. — Моя радість у голосі видавала мене з головою. — Дякую, Ліаме. Ти мені надзвичайно допоміг.

— Ще не допоміг, але намагатимусь це зробити. Ну, що ж, крихітко… до зустрічі за пів години в моєму офісі. Адресу я скину тобі повідомленням. Ок?"

А доки, ми чекаємо на шалену пару, запрошую поринути до ДАХОЗНОСНОЇ всторії, Джесс та Деймон
"ВИКЛИК КИНУТО"


Уривок:
«Мені треба було звикнути до тьмяного світла і коли я це зробила, побачила, що небо вкрите зірками. Гарно.
   — Привіт, красуне. — Знайомий вже голос прокотився бентежною хвилею по моїй шкірі. Руки у мить стали вологими, а серце закалатало у скронях.
   Я примружилась, дивлячись туди, звідки лунав голос Деймона.
   — Привіт, Деймоне. — я намагалась говорити так, щоб не було чутно хвилювання в моєму голосі.
   — Теж ховаєшся?
   — А ти ховаєшся?
   — Трохи.
   — А я…
   — Шукаєш мене?
   — Самовпевнено. Я не знала, що тут хтось є.
   — Тоді – це доля.
   — Ти віриш у долю? — Я нарешті розгледіла не лише силует Деймона, але і його обличчя. Він трохи схилився на кріслі у кутку і його обличчя потрапило у зону сяйва ліхтаря. Він просто відпадний. Хижий та прекрасний у цій напівтемряві.
   — Вірю. А що важко в це повірити?
   — Ні, просто гадала, що ти скажеш наче це випадковість.
   — Ні, випадковостей не буває, є «вибрики» долі.
   — І про що зараз йде мова? — Я стояла, наче вкопана, бажаючи знову і знову чути його голос.
   — Про те, що я зустрів гарну жінку, яку хотів би відвести до себе додому і  провести з нею гарний вечір, але «вибрик» долі в тому, що вона нажаль не сама. — Я бачила, як його очі спалахують, а щелепа напружується. — Ось так от. — Він важко видихнув.
   — Е-е-е…
   — Скажи ще, що не думала про це і я не повірю.
   — Я… я… так – думала. Але це неправильно.
   — Чому? Через твого бойфренда? Через мою подружку? Ти про це?
   — Так, я про це.
   — Але ж ми нічого не можемо вдіяти з тим, що відчуваємо. Ми не можемо контролювати, чи зупиняти потік фантазій. Це нам не підвладно, хіба не так?
   — Ти правий, але можна вчиняти по совісті.
   — Я і вчиняю. Нажаль. — Він встав і підійшов до мене, дивлячись в мої очі, трохи нахилився і я відчула його гаряче дихання. — Хоча мені кортить відіслати совість в накаут.
   — Деймон…
   — Знаю, знаю… нам не можна… Але це те, що я відчуваю, проте про совість не забуваю. Повторююсь – нажаль».


ЗАПРОШУЮ ПІДПИСАТИСЬ НА АВТОРА, ЩОБ НЕ ПРОГАВИТИ НОВИНКИ, ЗНИЖКИ ТА ОНОВЛЕННЯ.

СТЕЖИТИ ЗА СТОРІНКОЮ АВТОРА.

Моя сторінка в ІНСТАГРАМ

Моя група в ФЕЙСБУК

Моя сторінка ФЕЙСБУК