Межари - козацький "спецназ" Австрії

 Як і обіцяв, дещо про Межарiв. Їх історія почалася в 1718 році. Тоді, після перемоги над Османською імперією, до Австрії відійшли території Сербії та Боснії по умовах мирного договору. Турки, формально, з ним погодилися. Але своїми постійними набігами не давали розвиватися новим територіям, офіційно ж заявляючи про повагу до кордонів сусідiв. Трохи не по темі, але "Нас там нет", це далеко не російське ноу-хау. 

  Успіху набігів "Вежливих людей", зразку тисячу сімсот двадцятих, в немалій мірі сприяв низький бойовий дух перебуваючих там частин. Одна справа бачити ворога, або ж того, кого захищаєш. Зовсім інша, сидіти в вiдаленом опорному пункті, або ж в роз'їзді нести варту, у випалений до чорна краях, де на одну людину з десяток волків приходилося.

 Висловлюючись сучасною термінологією, солдати і офіцери, як тільки отримували призначення в нові землі "косили" як тільки могли. А коли це не вдавалося, пі час нападів з прикордоння, воліли зачинитися у своїх опорних пунктах. Які Турки особливо то і не чіпали. Ще одна причина, чому армія не надто рвалася вирішувати данну проблему. Військових втрат по мінімуму, а питання економіки, маршалів і генералів, хвилювали як шерифа проблеми індіанців. 

 Треба було вирішувати проблему. Тоді і були створені Межари. Від німецького Grenze  - межа. Нові формування, по своєму устрою, нагадували Реєстрове козацьке військо Речi Посполитої. В обмін на землю, звільнення від податків, озброєння, мали захищати кордон держави. 

 Хочу уточнити з приводу зброї. Тут дані дещо різняться. Одні пишуть, що держава їх озброювала виключно в воєнний час, при відбуванні їх військової повинностi. Решту часу вони мали сами о  зброюватися. Але проскакує інформація, що деяку кількість гвинтівок, пороху, і свинця для куль, при заселенні на нові землі їм все-таки видавали. Точних данних в мене не має. 

 Люди засилялися, а приїжджали поселенці не воювати, а саме жити. З сім'ями приїжджали, з дітьми, будували житло, заводили господарство, і нікому не хотілося аби сусід прийшов, і все зруйнував. На що, власне кажучи, і був розрахунок. Але Межари пішли далі.

 Було вирішено не наражати свої сім'ї на небезпеку, зустрічаючи ворога біля воріт, а бити на випередження. Їх тактика була така - невеликими розвідувальними загонами, проникали в тил до ворога. Вивчаючи місцевість, розташування ворожих частин, їх кількість, озброєння, і найголовніше - дізнавалися час нападу. На основі цих даних, зібравши сили в кулак, влаштовували засідки. Що відбивало бажання перетинати кордон. 

  Важлива деталь - наслідуючи своїх ворогів, гарнізони і опорні пункти, як би слабо вони не були захищені, не чіпали. Що дозволило Австрійським дипломатам, у відповідь на ноти протесту зі Стамбулу, заявити що це у вас, якісь місцеві розбірки. 
 Минав час. Прийшла нова епоха. Епоха Наполеонівських війн. Гостро постало питання про створення постійних підрозділiв "Легкої піхоти". Легка піхота  - це, власне кажучи, і є те, що зараз називають "сили спеціального призначення". В їх завдання входило - розвідка ;відстежування пересування ворожих частин, захоплення "язиків" ;диверсії, знищення мостів, переправ, ліквідація командного складу. 

 До Наполеонівських воєн Межарів збирали в частини Легкої піхоти по рекрутському принципу. З генерального штабу приходив наказ, на певну кількість солдатів. Місцеві вже самі розподіляли цю повинність, вирішуючи хто піде на війну. 

 Наполеон Бонапарт кардинально змінив принципи ведення війни. На маршах його військо йшло по ротно, лише перед самою битвою об'єднуючись. Цілком вірно розсудивши що обоз для роти, пересуватиметься швидше чим обоз для цілої армії. 

  Я сподіваюся вам була цікава ця не звична сторінка з історії)