Привіт!

Вчора редагувала черговий розділ нашої з Владою Холод "Служниці" і розмірковувала над образами головних героїв. Захотілося поділитися цими думками з вами...

Влад — попри своє ім'я, зовсім не типовий "владний герой" з жіночих романів. Він не "ричить", не грає м'язами, не проявляє сексуальної агресії по відношенню до жінок. Одним словом, він, скоріше за все, не мачо.

Але разом із тим, і не ідеальний "білий і пухнастий" герой. Мабуть, перша риса, яка кидається у вічі при знайомстві з ним — це егоїзм. Він постійно говорить про себе, думає про себе, свій комфорт, свої справи. Носить маску такої ніби втомленої від розкоші ділової людини, для якої бізнес — це найголовніше в житті. Проблеми та турботи інших людей для нього дуже далекі. Що його секретарка змушена затримуватися на роботі — він це констатує, але не відпускає її раніше. Подруга дитинства Ліза в нього закохана — Влад дає їй зрозуміти, що дівчині нічого не світить, але разом з тим не відмовляється від інтиму з нею. Якби я проводила асоціації з відомими усім літературними героями, то для мене Влад — ніби Євгеній Онєгін нашого часу. Дуже схожий типаж))

Але попри всі недоліки, він здатний на справжні почуття, і в глибині душі в нього є й щирість, і доброта. Влада дуже вдало показала це ще на початку твору, коли ми дізнаємося, що суворий і жорсткий бізнесмен любить звичайну манну кашу, яка нагадує йому про дитинство. Мабуть, і вся ця замкненість у собі, "застібнутість на всі ґудзики", певний нарцисизм у нього теж ще з дитинства — таким його виховали батьки.

Але, познайомившись із Мариною, що є повною йому протилежністю за характером — запальна, рішуча, що думає, те й каже — він відчуває, що його звична картина світу ламається. У життя Влада, яке до цього було виваженим і чітко продуманим, проникає багато того, на що він не здатен вплинути, і це стає для нього неприємним відкриттям. Виявляється, і кращі друзі можуть зрадити та підставити, і світ за межами його будинку та компанії таїть у собі багато зла. І навіть його власні погляди та переконання виявляються не такими вже й ідеальними.

Але є щось таке, що лишається незмінним і допомагає виживати та долати перешкоди — це кохання. Взаємна підтримка, навіть у ті миті, коли, здається, увесь світ проти вас. І, мабуть, через такий життєвий урок варто було пройти, щоб навчитися цінувати справжні почуття — любов, дружбу, зрозуміти, що головний сенс нашого життя — це пошуки себе справжнього, свого життєвого призначення, а також прагнення зробити щасливим не тільки себе, а й того, хто поруч.

Справжній філософський трактат вийшов))

Але мені захотілося поділитися з вами своїми роздумами, щоб переконати деяких скептично настроєних до жанру читачів та авторів, що любовний роман —  це не обов'язково "мильна опера" зі сльозами та самолюбуванням. У любовних та жіночих романах також можна знайти над чим поміркувати і чого навчитися.

Свого часу я спересердя сказала, що не буду працювати в цих жанрах, але тепер беру свої слова назад. 

Кожен літературний  жанр має свої плюси та мінуси. Може й фантастика ( наприклад) бути пласкою та нудною, і може СЛР бути захоплюючим і непередбачуваним.

Втім, я не скажу, що наш роман ідеальний. Ми з Владою ще тільки навчаємося, випробовуємо різні стилі письма, літературні прийоми. Але читачі зацікавлені — і це головне.

Працюємо далі))