Я пташка пізня, тому і блоги виходять, коли муза починає заливатися соловейком, а я лише її німа та покірна рабиня!

Зараз, на щастя, в мене творчих сил через край, і я невимовно радію цьому, і без сумніву використовую музу за призначенням.

               Сьогодні вирішила трохи розповісти про історію героїв книги "Місія кохання"- Катерини та Максима.

Вони герої з непростими долями, але ще молоді, щоб просто так опустити руки та згодитися  пливти по течії. Молодість ще бурлить в їх крові, і з кожним новим ударом серця рветься з грудей. Та не кожен герой, як і не кожна людина, після особистих проблем, втрат рідних та війною в нутрі готові просто так відчинити браму душі і крикнути:

- Гей всі чужі й подорожні, прошу не проходьте мимо, а залишіть тут свій підпис, чи просто слід,- що вже ніяк не прибрати.

 

   Часто і скоріше за все, все перераховане вище робить людину усамітненою, відстороненою, задумливою - все це зветься життєвою мудрістю. Та якою ціною ця мудрість дається кожному з нас? Скільки потрібно часу, щоб рани загоїлися, і герої були готовими знову когось попросити в гості до свого серця?

Цікаво? Тоді щиро прошу до захопливої історії з африканським колоритом Місія кохання!!!