Вітаю, мої любі Натхненники!!!

СЬОГОДНІ ДІЄ ЗНИЖКА 15%
«БРУДНІ РОЗМОВИ»

До циклу входить дві книги, які можна читати окремо.
«Брудні розмови» та «Непристойна поведінка».


Кохання, гумор, таємниці і звичайно гарна еротика.

Анотація:
У Ітана було лише одне запитання: Чому ти втекла від мене?
У Ешлі було лише одне запитання: Чому ти так вчинив?
Через довгих дев’ять років, у них є можливість запитати це, а можливо продовжити те, на чому вони зупинились, і це - брудні розмови.

Уривок:

«— Я не ховалася. І зараз… теж.

— Будемо вважати, що я повірив. — Ітан підійшов до мене і став навпроти. — Вип’єш зі мною кави?

— Ні.

— Я наполягаю.

— Я ж сказала – ні.

— Мені треба пояснення. Я на них чекав довгих дев’ять років.

— Ти? Ти чекав пояснень? — З моїх губ злетів істеричний смішок. — Ти це реально?

Ітан повів бровою.

— Еш, нам треба поговорити. — Серйозно мовив він.

— Нам немає про що говорити, лікарю Рід. Є лише робота і наш робочий контакт. — Я почервоніла і Ітан посміхнувся так, як вміє лише він – тобто - зухвало.

— Контакт кажеш? Ми можемо згадати, яким цей контакт був дев’ять років назад.

— Припиніть, лікарю Рід. Ми на роботі. — Хмикнувши, я поспішила піти, але почула голос Ітана.

— Вишенько?

Я обернулась. Тільки він мене так називав. Моїм тілом пробігла хвиля,… хвиля теплих спогадів.

— Що?

— Зустрінемося після роботи, де буде лише Ітан та Еш.

— Ні.

Я відвернулась від нього і поспішила до ліфта, щоб знову заховатись на цей раз у кімнаті медсестер. Увійшовши до ліфта, я очманіла нахабності Ітана, який пробрався всередину, майже тоді коли двері зачинились. Вичекав, коли заскочить мене зненацька.

Та хай йому!

— Якщо не погодишся на каву, я буду називати тебе при всіх Вишенькою.

— Ти не посмієш! — Розізлившись, я топнула ногою, наче мені п’ять років. Соромно.

Ітан засміявся.

— Вибач… вибач я не хотів. — Ітан наблизився впритул до мене і затиснув мене між своїми руками. — Еш… невже тобі шкода п’ять хвилин за кавою?

— Я не хочу ні кави,… ні розмов з тобою,… ні взагалі працювати тут, хоча сьогодні мій перший довбаний день! — Я відчула сльози. Знову.

— Вибач, Еш. — Він торкнувся моєї щоки, стираючи сльозу. Ми були занадто близько одне до одного. Занадто.

— Ітан…

— Еш… — Він нахилився, дивлячись на мої губи, але в цю саму секунду двері відчинились і до ліфта увійшли декілька медсестер. Я відскочила від нього, як ошпарена. Мені