Інтерв'ю з погреба.

Не знаю кому як, а мені хвороба нагадує сидіння у холодному вологому погребі. Коли ти заледве дихаєш, сил поворухнутися немає. І лиш коли головний біль трохи розтискає свої лещата, ти можеш розплющити одне око й поглянути на маленьку смужку світла, що пробивається з-під дверей десь там у кінці сходів, що ведуть нагору. А за тими дверима життя, що проходить повз тебе. Там голоси, яких ти не розрізняєш. Там запахи, джерел яких ти не бачиш. Там цілий світ, що вже встиг змінитися, а все що змінилося в тебе це вологі від поту простирадла. Та ніщо не триває вічно. І ось уже ті двері в кінці сходів починають потроху відчинятися. Впевненою ходою крокує свіже повітря і новини зі світу людей.

Дякую всім, хто залишався з книгою «Новорічна вітрина» доки сама авторка не мала сил аби хоч голову в бік комп'ютера повернути. І хоч букви й досі трохи пливуть перед очима, та все ж краще ніж було учора.

Минув тиждень і в нас є маленькі досягнення. І на ранок суботи було опубліковано  18 розділів; 113 читачів додали книгу до бібліотеки; а лічильник прочитань перетнув відмітки 2000. Мої любі, завдяки вашим активним пальчикам маємо рейтинг у 84 зірочок. Ловіть мою безмежну подяку за ваші вподобайки та нагороди. Це неабияк мотивує авторку і додає їй пального на написання наступних розділів.