Ви обов'язково повернетеся перечитати цю книгу!

  Якщо вам здається, що Марина з роману "Новорічна вітрина" позбирала усі негаразди цього світу. То ви просто ще не ходили в гості в іншу книгу. І енергетика понеділка тут ні до чого. Буває люди самі собі влаштовують пекло на Землі. Але ж ці самі люди можуть і все виправити. І коли це все робити як не перед святами.

  Запрошую вас зануритися в атмосферу палких людських взаємин, віри, наді, любові та відповідальності, що ніби бумеранг наздоганяє всіх і не рідко б'є по голові.

   Вам у вашу зимову бібліотеку історія протистояння та кохання від Роми Аріведерчі.

   Анотація до книги "Наснись, Повернись"

   Почуття закоханості схоже на почуття страху. Твоє серце б'ється швидше. Відчуття загострюються. Голова паморочиться. У такому стані легко втратити почуття реальності. Я втратив, все втратив. Навіть пам’ять. І тепер маю повернути любов цієї сильної, нестерпної дівчинки, заради нас і нашої доньки. Це історія мого кохання. Вона про стереотипи, які ми притягуємо самі до себе, коли закохані й беззахисні. Про крок назустріч через прірву.
#рішуча_але_зневірена_дівчина
#герой_не_подарунок_але_ж_не_відчепиться
#дитина_не_янголя_а_Сирена
#явний_і_таємний_вороги
#котики_і_хепіенд

Уривок для розігріву:

  Людські взаємини загадкові, загадки притягують.

  Потім ти налітаєш з розбігу на стіну, яку один з цих людей поставив перед тобою, розбиваєшся, майже вмираєш, потім потроху оживаєш. Живеш далі. Теж цікаво, але якось по-іншому.

  Щось втрачено, не пам’ятаєш, що, але знаєш, що воно було дорогоцінне. Навіть знаєш, як воно називалося, але нічого в душі не ворухнеться, коли говориш слова, які раніше означали сенс життя.

  Закоханість. Довіра. Пристрасть.

  Після зради вижити просто.

  Ти як підводний човен з пробоїною. Можна дивитись, як через неї заливає все відчаєм, захлинутись і померти. Але правильно - опустити заглушки. Відсік ізольовано. Там вода, і у воді плавають твої почуття. Але  відчиняти не можна. Бо затопить всі інші  відсіки. І це буде смерть.

  А так просто поживеш трохи без чогось дуже потрібного. А потім якось потроху те потрібне з чогось зробиш, заміниш чимось.

  Жити не так вже й погано на цьому непривітному зимовому світі. Особливо коли можна порівнювати. І не можна, а просто треба. Зараз сумно, бо не можу одержати те, що хочу, бо з цим отримаю те, чого не маю допустити ні в якому разі. Але сум - це теж життя, чи не так?

  П’ять років тому мене майже знищили морально й викреслили зі звичного життя,  два роки тому можна було попрощатися з життям  через хворобу. А зараз сумно, бо хочу від життя подарунків без обтяження.

  Це ж зовсім інший рівень. І можна просто трохи помріяти про цей подарунок, що сам проситься до рук. Мріяти ж не заборонено?

 Особливо коли наближається Різдво. Я його кожного року чекаю, як дива. І майже завжди дива трапляються.