Вітаю ,мої красуні))

Я сьогодні до вас з новинкою))) Знаю, несподівано, я й сама ще відходжу від того  як швидко спалахнула ця історія в голові і почала вимагати уваги до себе)))

Впевнена, вам сподобається))) Герої, як завжди, не прості/не ідеальні/ не звичайні...

Я тебе шукав

У тексті є:різниця у віці, студентка перше кохання різниця у віці, владний герой і ніжна героїня

Анотація до книги "Я тебе шукав"

Випадкова зустріч змінила все. Моє життя круто повернуло, і зі звичайної студентки я раптом стала головною героїнею любовного роману. Побачення, романтика, кохання, якби не одне “але" - брат мого героя. Він пихатий, моторошний, і абсолютно не мій типаж. Він не подобається мені, як і я йому. Між нами величезна прірва, починаючи з того, що я студентка, а він успішний молодий чоловік з власними амбіціями. Він владний та холодний, а я шукаю тепла й любові. Та життя жартує, й постійно нас зводить...підкидаючи вогню у нашу взаємну ненависть.

Уривок:

— Ей, налякана, жива? — Голос дратує. Будить і одразу ж бісить.

Розплющую очі й наштовхуюся на темний погляд з вкрапленням ледве не самих зірок у зіницях. Бачу його насмішкуватий та лінивий вираз, хапаю себе на думці, що він занадто самовпевнений та нахабний. 

— Жива, — фиркаю.

Вирівнюю спину. Я, виявляється, сиджу у кріслі Професора, а от його самого чомусь немає. Кинув з цим чоловіком саму? Серйозно?

Підозріло розглядаю цього Арсена, поки він сідає у крісло навпроти й знову дивиться на мене зухвало та з насмішкою. 

— Вперше при мені втрачають свідомість від страху, — задумливо простягає.

Я мовчу. Кілька хвилин сиджу, скануючи усі деталі вже давно вивченого кабінету, підраховую усі книги на столі, включаючи ті, що принесла, навмисно оминаючи незнайомця. 

Встаю так різко, що й сама дивуюся сміливості. 

— Я піду. 

Арсен стенає плечима, змахує рукою.

— Олегу Олеговичу щось передати? Наприклад, що ти червонієш при погляді на нього?

Хочеться сісти назад у крісло. Коли? Коли він міг це побачити? Але змовчую та йду до дверей. Відкриваю їх і не прощаючись вилітаю у коридор. Далі ж вибігаю з університету з такою швидкістю, що навіть гепард позаздрив би. На ходу одягаю куртку, закутуюся у шарф та притримуючи сумку, біжу через дорогу, до Лесі.