Вітаю, любі! 
Оповідання "Богиня Чорного моря" завершено, тому можете без проблем прочитати готовий твір. 

Уривок
Маленька дівчинка стояла заворожена багряним сонцем, яке опускалося в самісіньке море.
— Якщо загадаєш бажання, воно обов'язково збудеться — сказав батько, який стояв поряд.
Хоч їй було всього шість, вона однаково не вірила в такі «дитячі штуки»
— А коли збудеться?
— Не одразу. Тоді коли найбільше цього потребуватимеш.
Вона закрила очі. Примружила сильно й не знала чого б хотілося. Спочатку подумала про ляльку, а потім мультфільм «Аріель» згадала.
«Русалкою хочу стати»
Раптом велика хвиля постала стіною над дівчинкою і чоловіком.
— ТАТУ — закричить.

— ТАТУ!
Очі розплющила.
Русоволоса дівчина, якій вже було дев'ятнадцять лежала вся мокра від поту в маленькій кімнаті гуртожитку, який розташований навпроти скверу Паустовского. Ноги на холодну підлогу й пішла за теплим халатом.
Ця осінь видавалася найхолоднішою з усіх, які пам'ятала. А можливо так здавалося через те, що ще не включили опалення.
— Лізі, ти чого так рано?
Сусідка Галя по кімнаті мала темні  круги під очима, а коли примружилася здавалася схожою на нічну Мару.
— Спи — наказала Ліза.
— Мені здалося, чи ти кричала?
— Здалося.
В туалеті вже з думками збиралася. Цей сон бачить вже напевно зо два тижні. Не те щоб боялася… але це те, що було по-справжньому.
 У шість років, вона востаннє бачила свого батька. Той день, коли батько повів її на прогулянку аби подивитися захід сонця – пам'ятала до дрібниць. Батько був капітаном дальнього плавання, і вже завтра він мав рушати в дорогу. Пам'ятає, як сумувала, але не здогадувалася, що ця розлука буде в ціле життя.
— Тату, ти надовго? — питала заглядаючи в батькові безодні, кольору синього моря очі.
— Ні, люба! Цього разу не довго.
А потім через деякий час мамі зателефонували й повідомили про смерть всього екіпажу.
Сліз вже не було. Але ці нав'язливі сни неабияк труїли душу.

Коли повернулася в кімнату помітила, що її телефон наполегливо вібрував.
— Лізі, а я думав, що ти спиш! — почула в слухавці голос Дена. 
Ден був її хлопцем, але як вона сама про нього думала «гаманець на розваги»
— Ти що так рано? — прошепотіла — Галя ще спить.
— Мені стало сумно. Згадав тебе і захотілось почути твій голос.
Такі витівки Ден влаштовував не раз. То зателефонує серед ночі, то фотографії цицьок просить, то взагалі непристойності з розставленими ногами... Ці відносини хотіла обірвати ще місяць тому, але через брак коштів – вагалася.
— Я передзвоню тобі після восьмої — сказала і вибила.
Їй здавалося, що Ден кохає по-справжньому. Так щиро, ніжно, але всього того не хотілося. А чого прагнула? Сама не знала, але точно не відносин.

Покидаючи гуртожиток по звичці: вирівнювання волосся, темний макіяж, юбочка коротенька з косухою.
— Не дивно, що на тебе Ден запав — сказала Галя малюючи губи червоною помадою.
Ліза і сама вважала себе нівроку. А от Ден був найгарнішим студентом на економічному факультеті. От лише навчався на четвертому курсі, а Ліза з Галею на другому.
— Пощастило…
— Хоч тобі віддам? — запитала Ліза цілком серйозно.

Продовжити читати

Щаслива кожному!
Ваша Мартін Штарк!