Новий розділ на Букнет - "Прірва між нами"

Вітаю Вас мої любі!!!

Запрошую Вас до прочитання нового роману "Прірва між нами" в циклі "Романи палкого міста".

Жанр: Сучасний любовний роман. Романтична еротика.

НОВИЙ РОЗДІЛ ВЖЕ НА ПОРТАЛІ БУКНЕТ

Фрагмент для ознайомлення:

У яскравих барвах далеких ліхтарів міста, потопали його проблеми. Саме тут, між небом та землею, Горін бодай трохи доторкався до своєї суті, адже десь там, в іншому місці, він був ким завгодно та тільки не собою. Він вже й забув хто він насправді, чого саме хотіло його серце, про що мріяла його душа.

Тіло вже настільки швидко одягало та міняло маски, що чоловік навіть не помічав як різниться його характер та як втрачає індивідуальність його особистість. Дійшло вже до того, що навіть на одинці з собою він не відчував потрібної єдності, не знав як вийти з цього порочного кола та як втекти від того душевного стану, що психотерапевтами називається депресія.

Тиша будівельного майданчику заворожувала, а віддалені звуки від траси лунали, ніби колискова.

Хрусь! І відлуння скла, протягнутого по бетонній плиті швидко прикували його погляд туди, звідки лунав звук.

- О, ти тут? – здивовано запитав Горін, коли знову узрів незнайомку. Після минулого разу він збільшив охорону цього об’єкту вдвічі та навіть не думав її тут побачити, хоча, десь глибоко в середині, з нетерпінням чекав цієї зустрічі. - А я думав, минулого разу ти мені привиділася.

- Знову прийшов на мою територію? – дівчина подивилася з-під лоба та роздратовано додала. - Я ж тобі казала, знайди собі інше місце для суїциду. – Неначе відстоювала своє по праву.

На цей раз Макс добре роздивився непривітну, бо після минулої зустрічі дав вказівки встановити лампи по периметру цього поверху, і пророблена робота дала свої результати. Тепер він міг гідно оцінити зовнішність незнайомки, яка відрізнялася своєю природньою красою та милим личком. У неї були пухнасті вії, темні очі, трохи задертий носик до гори, що тільки додавав їй індивідуальності та пухкі губи з вольовим підборіддям та ямочкою на ньому. Красива до нестями. Та от тільки не зрозуміло було Горіну, чому таке чудо приходить на його висотку та напивається до чортиків, в надії в один із таких днів набратися сміливості та зістрибнути.

- Раз я вже тут, - вже не питаючи дозволу, зняв піджак та як минулого разу сів на нього, якраз навпроти темноволосої красуні з довгою заплетеною косою набік, - поділишся. Нічого з тебе не станеться.

- Ось так завжди, - продовжила бурчати, раз через раз запинаючись. Звісно, що язик вже заплітався від випитого. - Спочатку вони приходять роздивитися, а потім взагалі територію віджимають, відтісняючи тебе та нахабно забирають те, що належить тобі по праву. Знаєш як таких називають?

- Як? – зацікавлено запитав молодий чоловік. Взагалі не розуміючи про що чеше незнайомка.

- Окупант! – злобно та з роздратуванням, і навіть очі вирячила так, аби співбесідник злякався.

Горін розсміявся як мала дитина. Щиро та від пуза. Споглядати на дівчину було так цікаво, а головне захоплююче та забавно. Взагалі вона спонукала його до найщиріших емоцій, які приносили давно поховане задоволення, про існування якого він вже й забув, а відчуття комфорту та легкості у спілкуванні з нею були настільки природними, ніби вони були знайомі вічність.

- Тебе як звати, чудо? – запитав Горін, розливаючись у посмішці, від якої навіть вилиці заболіли. Минулого разу він забув дізнатися її ім’я, але на цей раз він не збирався робити такої помилки.

- Катя. – Голос дівчини звучав приречено, немов її ім’я було огидне своїй володарці.

- Максим, - представився чоловік, - та друзі звуть мене просто – Макс, - протягнув руку та стиснув її теплу та ніжну долоньку, що була мало не вдвічі менша за його долоню. - І як ти докотилася до подібного, Катя? – запитав не поспішаючи відпускати її, адже відчувати тепло та м’якість її шкіри було більше ніж приємним.

- А ти? – парирувала відразу дівчина, не бажаючи на пряму відповідати на це питання.

- Поступово та цілеспрямовано, - видихнув та зізнався не так їй, як собі.

- Пощастило тобі, - ривком витягла Катя свою долоню та потяглася до пляшки, яку принесла з собою. - Ти бодай сам підпилив стілець на якому сидів.

Перейти до читання 

Цілую і люблю,

Ваша Олександра Спаська