Привіт. Привіт.

Я також не змогла пройти повз флешмобу своїх колег й також вирішила приєднатися))) Тож, представляю вам знайомство наших герох з роману "Незаймана"

— Пробачте, пробачте, — почувся з боку чоловічий голос.

Хлопець пробирався крізь столики й не міг не звернути на себе увагу, бо заважав більшості присутнім у цій залі.

Не важко було здогадатися куди прямував гість, бо лише біля нашого столика було вільне місце.

— Сьогодні мені пощастило, — усміхнувся він. — Мені складуть компанію чарівні дами.

— А як же нам пощастило, — в його ж манері відповіла я.

Ніка взагалі не звернула увагу на гостя. Я ж не вміючи промовчати не могла спокійно реагувати на цього багатія. Впевнена була, що це татусевий синочок, котрий все життя користується благами родини.

Звісно, я ж така сама(!), але більшість жінок так живуть, а от для чоловіка ганебно бути утриманцем.

— Ми колючі, — підморгнув він своїми жовтими очима.

«Невже лінзи? — промайнула думка. — Хоча що тут дивного.»

— Що ти зробив, щоб я була ніжною? — відпила я шампанського та підморгнула йому.

Хлопець вартий був уваги: стрункий, високий, з красивими очима. Дратувала тільки його надмірна пиха. Він дивився зверхньо, показуючи хто тут головний.

Усміхався та пожирав мене очима. Так й випромінював сексуальність та натякав на тісніший контакт.

Як би багато не говорив, я б залюбки запросила його на каву, але його самовпевненість дратувала. В очах з’являвся рядок з надписом: «Я хлопець хоч куди! Йди швидше сюди!»

— Матвій, — протягнув, в знак привітання, руку.

— Ангеліна, — кивнула я показуючи свою вихованість.

— Гарне ім’я…

— Ви мене зачарували, ваша краса відповідає імені, — хіхікнула я закочуючи очі до лоба та перебивши співрозмовника.

— Дякую, не думав, що так вразив вас.

Ось такі самовпевнені та сильні вийшли в мене герої в цьому романі)))