Вітаю!

Сьогодні уривок головної зустрічі, відправної точки історії. 

"Спокій і впевненість… Так він керував п’яним батею.

Дуло пістолету вдавлене у Грішину скроню. Холод металу пронизує тіло і застряє шпичаками внизу живота.

- Роззявиш рота ще раз  — твій мозок розлетиться бризками.

Це буде складніше, ніж він гадав. Майбутній роботодавець витріщається, від люті його очі наливаються кров’ю і Гріша, прищулившись, помічає павутину капілярів. Багатий гівнюк нижчий, але дужчий у плечах. Це мінус. Проте його гнів неконтрольований, на відміну від Грішиного. Це перевага.

Почулись кроки, Гріша скоса глянув крізь білосніжний тюль, за яким окреслюється постать дядька Жені. Чоловік, який врятував від чарки та безумства, очевидно, сердитиметься. Але спостерігати, як пан Бойко кидався серветками у перелякану офіціантку, Гріша не міг. Бойко-молодший виявився ще неадекватнішим, ніж чутки про нього. «Бити словами…» - повторює про себе дядькові настанови.

- Здається, пістолет тремтить. Не надто важка зброя для ваших ніжних рученят? - процідив і посміхнувся.

Молодий скажений хлопець змірює його поглядом, зціплює зуби й опускає пістолет. Скроню обдуло вітром, тиск у голові зник. Враз Бойко лупить кулаком під ребра. Повітря з легень б'є молотом у скроні. Гріша склався вдвоє, обперся на стілець позаду і вишкірився. Біль розтікається хвилями по втомленому тілу, стукіт серця голосніший за крик чайок і гнівного шепоту над головою:

- Ти — обслуговчий персонал, тому знай своє місце."

Попередні блоги

Стежте за анонсами тут.

Дякую, що зі мною!