Доброго дня, мої любі колеги! Давно у мене вже назріває ідея зробити, чи то конкурс, чи то просто флешмоб з темою: "Історія мого рецепту", який мені підказав «Рома Аріведерчі». Ніяк не наважувалась та й були вагомі причини за якими не могла втілити в життя ідею, і все ж таки я вирішила спробувати. 

В кого є цікава історія з будь-яким рецептом. Може ви пекли торт, кекси, пиріг, чи варили суп, кашу і т. д. А може ви закручували соління і у вас щось сталось, що назавжди заклалось у вашій пам'яті. Якась цікава пригодо саме з цією стравою і її рецептом. 

Увімкніть свою фантазію і додайте цій темі більшої ефектності. Так, як ми всі вміємо. Головне не обмежуватись і фантазувати. Моя історія реальна і не така солодка...

«Одного разу з тортиком»

«...З кухні долинали брязкання посуду, співи, крики, і я все ніяк не могла збагнути, як робити той клятий суфле. Кілька раз збивала яйця у правильному порядку, але виходила сметана. Потрібно було швидко все закінчити до обіду, бо я спішила на день народження до своєї похресниці. Здавалося піт з мене ллявся цілим потоками, але я все переробляла, і, переробляла поки не добилась потрібного ефекту. Пробувала і фантазувала. Мастика - єдиноріг, черевички. Все в рожевих відтінках так, як люблять дівчатка. Красиве коло з розтопленого чорного шоколаду. Наче вийшло все ідеально, але далі найтяжче... я не знайшла коробки для перевезення тортику. Опускати руки не стала. Кілька раз видихнула, взяла його в руки і потягнула торт в чотири кілограми до автобусної зупинки, і ви не повірите! Як тільки я пройшла пів шляху, то почався сильний дощ. Я бігла щодуху і нарешті дісталась до пункту призначення. Вирішивши, що такого більше допускати не можна, я подзвонила до своєї бабусі, яка швидко принесла мені ВЕЛИКУ КОРОБКУ, яка вмістила б усе всі торти світу. Ну й добре думаю... і так піде. Ох, як я тоді помилялась, коли думала, що все буде тіп топ. Мг! В автобусі ту КОРОБЧИНУ ніде було поставити, я тримала її в руках. Кілька разів ледь не випустила на якусь жінку, яка вже косо на мене споглядала. Далі було найтяжче... Мені потрібно було дотягти цей ДИВО ТОРТ, який навіть не зіпсувався, через усе місто. Благо моя світла голова мала розум і я взяла таксі. І ось... я на місці, і моя похресниця радіє такій красі, яку я робила два дні та навіть вночі. Було б  сумно, щоб усе пішло коту під хвіст. Але таки тортик мав витримку...»

Запрошую до флешмобу з рецептами! Хто бажає приєднатись, я радо почитаю і залишу свій комент. Дуже цікаво згадати якусь історію саме зі свого життя, яка таки ніколи не забудеться. Хочу передати естафету  Ромі Аріведерчі та Камілі Дані! 

Ваша Марі!