Любі читачі!

Запрошую вас приєднатися до прочитання мого нового роману

Гол у серце

Спойлер

– Ти, вочевидь, не зрозуміла. Мені дуже потрібно, – Вадим наголошує на цьому слові, – щоб ви повернулися. На кін поставлено так багато, що я готовий підписати будь-який контракт хоч із чортом лисим. – Назви суму – завтра вона буде на твоєму рахунку. 

Мого щастя не виміряти грошима. На жаль, на милування нема силування. І якщо я ще готова повірити, що в колишнього чоловіка залишилися почуття до мене, то з Ірискою все набагато складніше і драматичніше. А ігри з нею можуть завдати серйозної шкоди дитячій психіці. Між шансом відродити стосунки із чоловіком і здоров’ям доньки, я однозначно обираю останнє.

– Ні, я не повернуся. Вадиме, моє рішення остаточне. Воно не зміниться, хоч скільки ти мене вмовляй і хоч що пропонуй.

Він стискає губи, ніс сіпається і стає орлиним.

– А ти не думала, що я можу тебе змусити? – він підходить ближче й говорить упівголоса. Шепіт звучить зловісно, спиною пробігає холодок. – Ірина – моя донька. Мені буде нескладно довести, що ти – погана мати, і позбавити тебе батьківських прав. А отримавши опіку, через суд відмовитися від батьківства. І твоя дорогоцінна донька-сирітка потрапить до дитбудинку в якійсь забутій Богом дірі. І ти нічого не зможеш із цим удіяти – я про це подбаю. Вона там голодуватиме, хворітиме і страждатиме. І винна в цьому будеш лише ти!

Не вірю власним вухам! І водночас я знаю, не маю жодного сумніву, що він це зробить, якщо захоче. Він може все або майже все. Для таких, як він, немає меж. Він ні перед чим не зупиниться, а суд легко ухвалить будь-яке, навіть найабсурдніше й незаконне рішення на його користь. На жаль, так працює система.

– Якісь проблеми? – наче крізь товщу води до мене долинає знайомий голос.

Я не помітила, як він увійшов. Тільки його тут і бракувало! Скільки він устиг почути?

– Дайте Наталії спокій. Якщо до неї є якісь питання, вирішуйте їх зі мною.

Господи, що він верзе і якого дідька лізе?

Вадим ледь помітно усміхається – ситуація здається йому кумедною.

– А-а-а, той самий збитий Сокіл? Ти спершу знову навчися нормально літати…

– Вас це не має обходити, – Макс і не думає здаватися. Упертий, як баран… – Наталя тепер зі мною. Усі її проблеми вирішую я, тож…

Він блекоти наївся? Чи його покусала скажена муха?