Чи такі вже погані хлопці ті владні герої?

ТЕРМІНОВО! Дожилася!

Те, чого я завжди прагнула уникнути — сталося! Один з моїх героїв став владним! Хоча, що ж тут такого, він же король. Як виявилось, без такого владного та трохи навіженого чоловіка стає якось не цікаво. Таких що ні риба ні м’ясо навколо завалися. Он по вулицях ходять табунами! (Зразу згадується: “Настоящих буйних мало, вот и нету вожака!”) Воно може для життя й нічого. Дякувати Богу, що так! Але для роману, та ще й пригодницького з елементами любовного фентезі, не піде!  

Тож: 

“Перше, що вбирали в себе очі — зім'ята постіль, в якій ось буквально тільки мені було так солодко.

   Наче вже пройшло пів життя!

   Сіла на неї й почала гострити зброю, аби хоч чимось себе зайняти.

   За цим заняттям мене й застав Горд. Кинула меч на ліжко й кинулася до чоловіка. Обійняла його що є моїх сил.

   — Слава богам! Ти повернувся!

   — А ти думала, я його з'їм? — почула я голос Ріана, що саме з'явився у дверях.

   Він теж першою справою глянув на ліжко й на мій меч на ньому. 

   — Готувала зброю? Й до чого цікаво? — запитав.

   Я мовчки поглянула на нього через плече Горда. Тільки тепер звернула увагу, що мій чоловік стояв, як статуя, прекрасна, але геть холодна. Він не обійняв мене! Відпустила його, поглянула у вічі. Дивився спокійно й змучено. Холодна пуста статуя! 

   Десь наче здаля почула голос Ріана. 

    — Думаю, ми з Гордом змогли розібратися з усім цим… непорозумінням між вами. Адже так, Горде? 

   Той мовчки поглянув на Ріана.

   — Горде? —  знову звернувся до нього король. — То ми порозумілися чи ні?

   Горд поглянув на короля й сказав йому одне слово: "Так!". Воно впало, як важкий камінь у воду. 

   — Не мені! Їй скажи!

   — Що саме я повинен їй сказати?

   — Що ваша маленька інтрижка закінчена! Що ти більше не збираєшся тішити її й виконувати її забаганки! Що ти більше не її іграшка для сексуальної втіхи! 

    — Тепер нею будеш ти? — підійшла я до короля так близько, що наші подихи переплелися. — Хочеш бути моєю іграшкою для сексуальної втіхи? Виконувати мої гріховні забаганки? Ти ж для цього сюди приїхав?! Га, ваша величносте?! 

   Я думала він мене зараз ударить.

    Я не відводила погляд від Ріана. Але більш ніж певна, що Горд вже весь напружився й приготувався, як дикий звір до стрибка.

   Ріан мене не вдарив. Він обхопив моє підборіддя й сильно стис.

   — Помиляєшся, дівчинко! Це ти будеш моєю лялькою для втіхи! Ти будеш робити все, що я забажаю! Все, що я накажу! 

 Мої вуста ледь привідкрилися й він буквально прикипів до них. Це був дуже болісний поцілунок. Здається, він навіть прокусив мені губу. Я скрикнула.

    Він штовхнув мене на ліжко й кинувся до мене.

  — Горде, вийди! — різко наказав при цьому. 

  Ріан вже був наді мною, коли Горд схопив його за плече:

   — Ваша величносте, зупиніться! Не треба!

   Одночасно з цим я приставила добре заточений меч до горла Ріана:

    — Пішов від мене геть! — сказала я.  — Цього ніколи не буде!”

Якось так.

*“Якщо один нічого не міг би знайти в іншому, що варто було б виправити, то вдвох їм було б жахливо нудно.”