Хто вони — ваші герої? Звідки ви писали їх? Але найбільше цікавить мене інше, як вони страждають на сторінках ваших книг? Питаю все це не просто так. Я зібралася вбити головного герої в книзі "Вічність. Хроніки Марка"- ось цього самого марка я і хочу пришити. Але він безсмертне створіння тому його просто так не знищиш, тут ні куля, ні меч не допоможе. Хотіла зробити все по тихому, а потім поставити читача до відома, так то і так, наш славетний непереможний герой здох, але ні... Подруга вимагає епіку, стверджує що має бути накат емоцій, щоб читач аж рот роззявив від цікавості. Ще трохи й беруся за цю важку для мене, як автора главу. Вчора коли усвідомила, що прийшов Марковий час, чесно, стало трохи сумно, і моторошно. "Ну як так" - подумала я, — він герой з найдавнішої моєї книги, а тут треба попрощатися з ним, а що далі?
А чи так само ви страждаєте за своїми персонажами? Діліться в коментарях способами катувань, і любовних теж, якщо бажаєте!
Вражайте та будьте враженими!З любов'ю ваша Вікуся!
В мене ще недостатньо досвіду, бо маю лише один роман, а оповідання у розрахунок не беру (до того ж, збірка взагалі складається з історій з життя, тому там всі реальні люди, вигадувати нічого не тре)
У книзі "Право вибору" прототипами головних героїв стали також реальні люди, проте історія вигдана, ще й містика) тут погоджуся з висловом Наталі, бо в мене також герої жили власним життям і діяли не завжди навіть за моєю початковим задумом))
Сумувати за героєм, мені здається, це нормально, але він може сам вирішив, що настав його час ;)
Гарне питання))) сприймаю їх абсолютно автономними із власним саморозвитком і характером. Переважно я лиш починаю писати, далі їх образи ведуть самостійно))) Тому деякою мірою я вважаю їх жителями моєї уяви))) Може звучить дивно, та я внутрішньо проживаю свої книги, і мої герої мов рідні залишаються у серці.
А ще, як не крути, в будь-якій книзі я знаходжу героя, що має щось від мого характеру, з додаванням моїх же амбіцій, мрій і надій. Такий герой чи героїня народжується не заплановано. Я пізнаю його уже після, в процесі перечитування готового твору))))
В тебе таке буває?
На жаль, в книзі ця локація буде згадуватись тільки раз, бо не все знайдене вмістилося в рамки сюжету... але чому б не показати, що залишилось за кадром?) Отже, рідне місто генерала Жюно - Монбар.
Уже завтра вийде розділ, у якому Кай і Аделіна нарешті залишаться наодинці. Щоправда, Аделіна навіть не здогадується, хто насправді стоїть перед нею. Це буде їхня перша справжня взаємодія, і ви зможете побачити, наскільки
Вітання ♥️ Отож, на днях стартувала нова книга "Як закохати(ся) у Губку Боба". Книга у жанрі молодіжної прози та гумору. На вас чекатиме романтично-психологічне протистояння між героями з нотками гумору. Професія
Привіт. Дорогі книголюби, маю для вас сюрприз. Сьогодні на мене найшло натхнення і я вирішила дописати цій історії додаткових барв. Додала на початок уривочок, який точно вас заінтригує. ))) Ласкаво прошу до прологу. Дізнаєтеся
Привіт! ❤️ Отже, «Все (не) так, як здається» вийшла на фінішну пряму. Лишилося буквально 5 розділів — і всі карти будуть відкриті. Ну... майже всі. В межах академії — точно всі. З цієї нагоди завтра планується
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ мене ще недостатньо досвіду, бо маю лише один роман, а оповідання у розрахунок не беру (до того ж, збірка взагалі складається з історій з життя, тому там всі реальні люди, вигадувати нічого не тре)
У книзі "Право вибору" прототипами головних героїв стали також реальні люди, проте історія вигдана, ще й містика) тут погоджуся з висловом Наталі, бо в мене також герої жили власним життям і діяли не завжди навіть за моєю початковим задумом))
Сумувати за героєм, мені здається, це нормально, але він може сам вирішив, що настав його час ;)
Гарне питання))) сприймаю їх абсолютно автономними із власним саморозвитком і характером. Переважно я лиш починаю писати, далі їх образи ведуть самостійно))) Тому деякою мірою я вважаю їх жителями моєї уяви))) Може звучить дивно, та я внутрішньо проживаю свої книги, і мої герої мов рідні залишаються у серці.
А ще, як не крути, в будь-якій книзі я знаходжу героя, що має щось від мого характеру, з додаванням моїх же амбіцій, мрій і надій. Такий герой чи героїня народжується не заплановано. Я пізнаю його уже після, в процесі перечитування готового твору))))
В тебе таке буває?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати