Хто вони — ваші герої? Звідки ви писали їх? Але найбільше цікавить мене інше, як вони страждають на сторінках ваших книг? Питаю все це не просто так. Я зібралася вбити головного герої в книзі "Вічність. Хроніки Марка"- ось цього самого марка я і хочу пришити. Але він безсмертне створіння тому його просто так не знищиш, тут ні куля, ні меч не допоможе. Хотіла зробити все по тихому, а потім поставити читача до відома, так то і так, наш славетний непереможний герой здох, але ні... Подруга вимагає епіку, стверджує що має бути накат емоцій, щоб читач аж рот роззявив від цікавості. Ще трохи й беруся за цю важку для мене, як автора главу. Вчора коли усвідомила, що прийшов Марковий час, чесно, стало трохи сумно, і моторошно. "Ну як так" - подумала я, — він герой з найдавнішої моєї книги, а тут треба попрощатися з ним, а що далі?
А чи так само ви страждаєте за своїми персонажами? Діліться в коментарях способами катувань, і любовних теж, якщо бажаєте!
Вражайте та будьте враженими!З любов'ю ваша Вікуся!
В мене ще недостатньо досвіду, бо маю лише один роман, а оповідання у розрахунок не беру (до того ж, збірка взагалі складається з історій з життя, тому там всі реальні люди, вигадувати нічого не тре)
У книзі "Право вибору" прототипами головних героїв стали також реальні люди, проте історія вигдана, ще й містика) тут погоджуся з висловом Наталі, бо в мене також герої жили власним життям і діяли не завжди навіть за моєю початковим задумом))
Сумувати за героєм, мені здається, це нормально, але він може сам вирішив, що настав його час ;)
Гарне питання))) сприймаю їх абсолютно автономними із власним саморозвитком і характером. Переважно я лиш починаю писати, далі їх образи ведуть самостійно))) Тому деякою мірою я вважаю їх жителями моєї уяви))) Може звучить дивно, та я внутрішньо проживаю свої книги, і мої герої мов рідні залишаються у серці.
А ще, як не крути, в будь-якій книзі я знаходжу героя, що має щось від мого характеру, з додаванням моїх же амбіцій, мрій і надій. Такий герой чи героїня народжується не заплановано. Я пізнаю його уже після, в процесі перечитування готового твору))))
В тебе таке буває?
Мій Аслан, точніше, не стільки мій, скільки Вероніки)) читає книгу Анни Лір під назвою "Червоний" і думає: "Капееееееець, як напружено!!! Мені що, своїх проблем було мало?! Ще тепер непокоюся за героїв! І не можу відірватися,
Дорогі читачі, дякую, що розділили зі мною емоції закінченої історії, "Він забрав мене собі "!Ваша підтримка — це те, що надихає мене писати далі. Я щойно відкрила передплату на свою нову книгу — «Ой, це мій
Якщо у кохання є мова, то це музика. І в кожній історії вона звучить по-своєму. Для когось – через романтичну баладу чи популярний pop. Для когось – через indie мелодії, які хочеться слухати в навушниках дорогою
Два роки тому мені показали, що розраховувати треба тільки на себе. За цей час я побудувала бізнес. Поставила на місце тих, хто колись дивився на мене як на комаху. Тепер вони звертаються до мене на "ви" і пошепки. Два
Що почитати на вихідних, поки чекаємо оновлення «СЕКРЕТАРКИ У СПАДОК»? Гм… якщо хочеться історії про боса — тоді, звісно, «Солодка для Генерального». А якщо любите чоловіків, у яких почуття давно
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВ мене ще недостатньо досвіду, бо маю лише один роман, а оповідання у розрахунок не беру (до того ж, збірка взагалі складається з історій з життя, тому там всі реальні люди, вигадувати нічого не тре)
У книзі "Право вибору" прототипами головних героїв стали також реальні люди, проте історія вигдана, ще й містика) тут погоджуся з висловом Наталі, бо в мене також герої жили власним життям і діяли не завжди навіть за моєю початковим задумом))
Сумувати за героєм, мені здається, це нормально, але він може сам вирішив, що настав його час ;)
Гарне питання))) сприймаю їх абсолютно автономними із власним саморозвитком і характером. Переважно я лиш починаю писати, далі їх образи ведуть самостійно))) Тому деякою мірою я вважаю їх жителями моєї уяви))) Може звучить дивно, та я внутрішньо проживаю свої книги, і мої герої мов рідні залишаються у серці.
А ще, як не крути, в будь-якій книзі я знаходжу героя, що має щось від мого характеру, з додаванням моїх же амбіцій, мрій і надій. Такий герой чи героїня народжується не заплановано. Я пізнаю його уже після, в процесі перечитування готового твору))))
В тебе таке буває?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати