Дев'ята вечора й глава 33. Магія чисел.

Нудно? ТОДІ... Читаємо десь ТУТ

   "Коли він вперше вийшов з купальні з мокрим скуйовдженим волоссям та лише рушником на плечах, який як не старався не міг прикрити його могутню статуру, я, мабуть, так витріщалася на нього, що він зупинився, зиркнув на мене та запитав:

   — Щось не так? 

   — Ні, ні! Все так! Просто чудово! Мені просто цікаво, як довго ти натягував на мокре тіло ці свої штаненята? Може тобі варто взяти таке покривало як у мене й просто накидати його на голе тіло. Так дійсно швидше.

    Він посміхнувся:

   — Воно може й швидше, але я віддаю перевагу лишатися в штанях. Особливо поруч з тобою.

   — Та, будь ласка! Я ж не наполягаю. Просто зауважила, — стенула плечима я. Потім уважно так подивилися на нього та запитала: — Ти дійсно думаєш, що штани щось вирішують? Гадаєш, врятують тебе… якщо що? 

    — Гадаю, врятують тебе, — кинув він якусь геть не зрозумілу дурнувату фразу. 

   — Ти про що? — здивовано перепитала я його. 

  — Ріан… тобто його величність мені прямо сказав, що якщо що, він відправить тебе у башту грішниць.

   — Чому відразу мене? — поцікавилась я. (Треба ж вигадати таку дурницю! Башта грішниць!  Ну, ну! Дуже смішно!)

   — Ну, не мене ж! Туди чоловіків не пускають. Саме в цьому й сенс. Щоб ніяких чоловіків, — взявся пояснювати Горд.

   — А-а, он воно як! Там хоч годують? Й що там за розваги? — поцікавилась я.

  — Наче годують. Я точно не знаю. А розваги? Сиди собі, дивись у вікно. Виглядай, може хтось приїде й забере тебе заміж. Але таке трапляється геть рідко. Наскільки мені відомо — ніколи.

   — Добре! — вирішила я залишити в спокої ту нещасну башту разом з грішницями. — А що буде з тобою за таких справ?

  Він мовчки щільніше закутався у свій рушник й пішов до себе."

Гіфка просто так. Бо мені подобається цей актор. Симпатичний.

На добраніч тим, хто зібрався спатоньки! 

Гарної ночі тим, хто спати поки не збирається!