Не секрет, що читання твору чимось подібне до психотерапії, адже книги здатні нас змінювати та вчити. Основи світосприйняття закладаються в дитинстві, з казок, яким нам спочатку читають дорослі, а потім ми вже й самі вчимося складати букви в сенси. 

Твори слугують певним містком, що зв'язує свідомість із підсвідомістю. У літературі відображається історія людства, а автори здатні не лише творити нові реальності, але й впливати на свідомість читачів. Сьогодні я часто задаюся питанням як може вплинути мій твір на читача, чому він навчить, проти чого застереже, які негативні явища у суспільстві зможе підсвітити. І якщо не знаходжу цього "зернятка моралі" — не беруся за написання твору. Для мене краще писати менше, але якісніше. 

Беручись за написання казок, я прагну алегорично описати проблеми, що хвилюватимуть дитину завтра у сучасному постомодерному світі, де немає добра і зла у вимірі традиційної казки, а є вибір свого шляху (Пригоди вусатого мрійника) та вміння відрізнити щирість від фальші (Надя у країні Рожевого Зефіру). Також я завжди прагну уникати моралізаторства, адже сам вимір казки і проблеми персонажів мають спонукати маленького читача до рефлексії. Я схильна вважати, що діти мудрі маленькі дорослі, тож не треба розжовувати їм сенси — достатньо натяку у творі. У кінці-кінців, кожен читач зробить свої висновки, або ж і просто отримає задоволення від читання цікавої історії. Моя ж задача як автора — дати своєму читачу вірні орієнтири по життю, що базуються для мене перш за все на християнській етиці. 

Любі автори Букнет, а ви відчуваєте свою відповідальність перед читачем, створюючи нову історію?