Її пальці несвідомо торкнулися ніжних пелюсток, а ніс уловив солод п’янливого аромату. На мить Анна заплющила очі, дозволяючи собі зануритися в приємні спогади. Аж раптом помітила в букеті щось незвичне – невеликий згорток пергаменту. Обімліла, а тілом промайнув дражливий холодок, немов мурашки мило залоскотали кругом.

Обережно торкнулася згортка, всміхаючись в солодкому передчутті побачити старанно виведені охайні літери – послання його серця, крик душі. Вихопила, не дихаючи, і розгорнула. Серце стислося, на очі набігли сльози. Він писав явно хвилюючись. Видно було, як моментами здригалась рука:

«Пробач мені за несподіваний від'їзд. Обставини змусили мене поїхати поспіхом, не попередивши, але я повернувся. Я маю так багато тобі розповісти. Не знаю, чи пробачиш. Розумію, ти ображена, але… Благаю, не відвертайся від мене. Я сьогодні знову прийду. Сподіваюся побачити тебе та розраховую на твоє прощення. Будь ласка… »

Княгиня довго дивилася на записку. Серце тьохкало в сум’ятті, радість змінювала розчарування, непевність і образа не відступали, а розум залишався непохитно твердим.