...

 « — Слава небесам! — вигукнула Монті. — Не минуло й ста років! Чому так довго? Де вас чорти носили?

   Горд витягнув меча з покійничка в чорному і взявся за другого найманця.

   — Ассасіни, лярвині діти! — прохрипів він, вибиваючи дух з останнього, я сподіваюся, нападника.

  Коли я побачила Горда, мої ноги відмовилися мене слухатися, а рука впустила меча. І я просто осіла на підлогу і схопилася за плече, з якого все ще юшила кров. Я бачила Горда як в тумані, коли він кинувся до мене.

  — Я в нормі! Виведи звідси королев! — сказала я йому. — Невідомо скільки їх тут.

   Монті вже поралася поруч зі мною. З її допомогою я якось піднялася на ноги і спершись на її плече пошкандибала за Гордом, який допомагав Міріам, водночас оглядаючи все навколо.

   Знову підступила сильна слабкість. Я не втрималася на ногах і впала. Монті спробувала мене підняти, але їй це не вдалося. Я просто втрачала свідомість і нічого не могла з цим вдіяти.

   — Я зараз повернуся, — ніби як сказав Горд. Але я не впевнена. Я просто відключилася.

   Прийшла до тями на руках у Горда, коли він ніс мене до королівського лікаря.

   — Зараз, моя красуне! Ще трохи потерпи! — говорив він. — Ми майже дійшли! Ну ж бо, сонечко! Зараз тебе підлікуємо! Все буде добре! Все буде добре! Тільки прийди до тями!

   — І ти дозволиш називати себе котиком? — хрипко спитала я.

  Він глянув на мене і сказав:

   — Ну, нарешті! Припини лякати мене!

   — Ти не відповів.

   — Хоч козлом, тільки не смій помирати!» ...

Про все це й не тільки сьогодні о 20.00 в "Сльози короля, усмішка королеви"

Читаємо десь ТУТ. 

Дай Боже всім сил пережити спеку та не потрапити під зливу! Гарного дня!