"Так це ж вже було!", як казав Леонід Данилович

Або Хто винен, що твої діти називають татком іншого?

Сьогодні у "Вдрузк або Я не хотіла"

"Чим ближче ми підїжджали, тим більше я нервувала. А коли машина Тоні, шалено пропетляла бездоріжжям та, врешті, зупинилася в невеликій затишній бухті, моє серце закалатало так, немов хотіло пробити грудну клітку і вискочити назовні.

   Пісок, схожий на золотий пил. Кришталево прозора вода. Величезна вогненна куля, що ось-ось плюхнеться в солонуваті спокійні морські води. Величезні кам'яні валуни, які височіють над водою.

   Я досі пам'ятаю приємне тепло нагрітих за день каменів. Пам'ятаю з того вечора, коли була тут з Натаном. Тоді він, як зараз Тоні, подав мені руку і допоміг зручно розміститися на кам'яній громадині. Тоді поруч зі мною сидів Натан. Зараз Тоні. Він дістав з багажника пляшку вже трохи теплого Бордо, не згадаю точну назву, відкоркував дорожнім штопором й зараз ми сиділи і попивали злегка терпкувате вино прямо з горла.

   — Люблю це місце. Тут шалено красиво! Ти бувала тут?

   — Ні, — я вирішила збрехати в малому. А то ж він напевно що запитає, коли і з ким. І мені все одно доведеться йому брехати. Тому що розповідати, що саме тут його брат позбавив мене невинності за кілька тижнів до нашого з ним весілля я точно не стану. Хоч ріжте! Не така я смілива!

   — Я випадково знайшов цю бухту, коли ми якось відпочивали тут з хлопцями. Ще до того, як прийшов у нашу танцювалку. Показав Натану. Йому дуже сподобалося. Він возив сюди своїх дівчат. А я нікого не привозив. Хотів якось показати її тобі, але щось тоді не склалося. Не згадаю що."

Далі буде десь ТУТ. О 20.00.

Всіх люблю, обіймаю, гарного дня бажаю!