Дорогі мої друзі та читачі! Останнім часом я трішки розклеїлась, і втратила бажання писати(((

Але це пройде, уже частково проходить. Працюю над конкурсною книгою, та написала нову главу для книги.

Прошу вибачення у всіх, хто чекає на Xeron помста. Книга й так виходить рідко (щоп'ятниці), а тут ще й затримка((

Але я виправлюсь. І вже сьогодні новий розділ — зустрічайте:

Дівчина піднялась і почала вдивлятись. Коли очі трохи звикли до темряви, перед нею відкрилась страшна картина:  міцна постать у довгому балахоні з капюшоном наближалась до неї. Не видно обличчя, лиш на місті очей світились два вогники, які вона помітила відразу. Він не крокував, а ніби плив розрізаючи краєм одежі густий туман, що окутував його.

— Що за жарти? — намагаючись бути спокійною, запитала дівчина. Але відповідь не пролунала. Навкруги стала так тихо, що Валя чула серцебиття власного серця. Стримуватись вже не виходило, і вона втислася у стіну та закричала. Точніше, спробувала закричати. З відкритого рота не пролунало ні звуку. А монстер все наближався. Він відкинув край балахону оголюючи кістляву руку. Краєм ока Валя вловила ще щось під накидкою, але рука потяглась до дівчини, змушуючи забути про все на світі. Їй хотілось кричати, молитись, тікати, але горло здавило, згадати бодай одну молитву в неї не виходило, а тікати —  марна справа, тіло скувала невидима сила.

Кістяк торкнувся плеча дівчини та повільно почав спускатись нижче до грудей, де з шаленим ритмом вистукувала серце. Секунда, і дівчина відчула різкий біль, побачила, як її власне серце пульсує у руці невідомого.

З любов’ю

Катерина Карлащук (Кейтлiн)