Мої секретики# флешмоб від Каміли Дані

Отже, всі традиційно починають з того, де народилися і живуть, то ж я не стану вийнятком.

Народилася у Києві й дуже люблю це місто (на відміну від Хрещатика - ця вулиця асоціюється виключно з роботою, бо частенько працювати доводилося саме в цій місцевості). А от щодо "живу" - то тут просто аут) Далі власного двору чи навіть будинку не переїжджала. Але там вдалося змінити 3 квартири! в першій жила з батьками, у другій - після їхнього розлучення, а в третій - переїхала до чоловіка) Така ось жабка-мандрівниця районного характеру)

Мені... достобіса років. Насправді лише (дівчатка, не вбивайте, бо реально рахую на калькуляторі, бо постійно забуваю!) 29, і за гороскопом я та ще коза! За іншим - стрілець)
Завжди вважала, що дітей краще заводити раніше, бо потім буде занадто рано чи лячно. Та й нормально погуляти, коли тобі 30-35 хотілося, а не з малечею панькатися. То ж я щаслива мати доньки та сина) Цікавий факт про моє особисте життя - мій чоловік двічі відбивав мене в інших хлопців з одним і тим самим ім'ям. Не думайте, що я така легковажна, бо ж кожного разу на це йшла бісова купа місяців, але я жодного разу про це не пожалкувала! 
До речі, першу книгу написала саме завдяки його підтримці (це була "(не)Дитяча казка", і на це пішло більше як рік! Зараз аж смішно!). Інколи годинами могли переписуватися, імітуючи розмови героїв. 

Як всі маленькі дітки, я завжди хотіла собі цуценя, але всі рідні були проти. В чоловіка та ж сама історія, то ж тепер в нашій родині є Мія (вона кане корсо, як і Цербер зі "Спарингів"). 

Фантазія моя....буйна. Дуже. А ще я доволі жорстка в оцінці буваю, то ж це вибуховий мікс. 
Щовечора раніше про себе продумувала різні казки (читати не любила особливо, а мені хтось читати відмовлявся, бо ж велика вже). Перша незавершена робота - підліткове фентезі про трьох сестер, котрі потрапили у минуле до лорда-перевертня (ні, світ звичайний, то ж гг це не афішував). 

На всі 100% впевнена, що любов до книг і письма привила мені моя бабусі. Навіть ремонтуючи книги вона завжди казала, що "треба їх полікувати". Саме вона й стала моїм першим читачем. Через її вплив вважаю неможливим викидати книги - дарую їх, віддаю у бібліотеки, жертвую на буккросинг, але не викидаю. 

Поки час, коли можу відпочити, бо ж сиджу у декретній відпустці (всі матусі разом поржали, схопилися за животики й витерли сльозки, бо ж всі ми "відпочиваємо"). Але насправді, якби не книжки - з'їхала б з глузду - без цього мізки геть інакше працюють. В інший час працюю у суді й знаю зворотний бік правосуддя (що не всі судді погані, і далеко не всі з них самодури й хабарники, як чимало людей вважають). Багатьма з них захоплююся й вірю, що саме через них певні ідеї вдасться просунути. 

Трошки про книги та ідеї) 

Надихаюся буквально усім - музика, погляд, сон, якийсь необережний рух і все - погнали! Тому дуже часто доводиться сюжети "ставити на паузу" й не розвивати їх далі, що б не перегоріти.

Тепер просто сухі факти))
Стрибала з парашутом

Маю два татуювання

Будучи малою, хотіла, щоб нога була 42 розміру, бо ж братові ролики завеликі (слава богу доросла ніженька лише до 36)

Ніколи не публікую книгу, якщо не дописала її й не виловила "тарганів"

Люблю важкий рок, класичну музику та інколи - попсу

Персонально для Кристини Асецької розповідаю про Аріну та Діму)
Ідея з'явилася ще минулого літа, але я працювала над іншим проєктом і не дуже хотіла його переривати. Коли ж побачила конкурс, та ще й зрозуміла, що минула робота не йде - вирішила взятися за Спаринг. Але, напевно, я так нею загорілася, що навіть втіливши історію у життя, не змогла з ними розлучитися. Здавалося, що я щось не розповіла собі та читачам. Бо ж це не ті герої, в яких все буде мило й ванільно. Та й опускати їх до звичайного побуту не хотілося. Саме тому вирішила розставити всі крапки над "і". Сторінок на 10, не більше (ха-ха-ха!!!), та вони знахабніли, притягли чомусь Даню, вирішили розлучитися та взагалі поводилися так, наче вирішили потріпати мені нерви!

Загалом, я не планувала повноцінну книжку й друга частина буде трохи меншою, але й на оповідання вона вже не тягне)