Нові глави роману

"Сльози короля, посмішка королеви"

будуть виходити

щопонеділка, середи та п'ятниці

о 20°°

  На другий день після прибуття мені наносили цілу діжку теплої води, а капітан приніс красиву, хоч і простеньку, сукню з тонкої в обліпочку тканини.

 — Час! — єдине слово, яке він при цьому сказав.

  Все власне було зрозуміло без зайвих слів. Я прийняла ванну, якщо так можна висловитися про плескання в діжці, зняла мої звичні та зношені майже в мотлох штани з тунікою і вбралася в сукню капітана. Ну, зрозуміло, що не капітана особисто, а ту, що він приніс.

  Вже через пів години, навіть волосся не встигло як слід висохнути, у двері постукали й в каюту увійшов Леко. Він глянув на мене і важко зітхнув.

 — Пора! Всі вже на борту, — сказав він пригніченим голосом. Мені захотілося підійти та обійняти його. По суті, він хороша людина, хоч і пірат. І видно, що по-справжньому за мене переживає. Тож я так і зробила — підійшла й обняла його. Коли я розімкнула обійми, мені здалося, що він зараз розплачеться. Але він зумів взяти себе в руки.

 — Ходімо! — сказав він, по-зрадницькому шморгнувши носом. — Я буду поруч скільки зможу. Буду перекладати.

 — Дякую, рідне серце! Ти — хороша людина! — сказала я йому. — Не здумай підставлятися через мене! Все буде добре! Не хвилюйся!

  Коли я вийшла на палубу, сонце хилилося до заходу. Небо було дивним! Воно буквально горіло вогнем! Сонце ніби поринало в ціле море кривавого золота. Я ніколи раніше не бачила подібного!

  Задивившись на цю красу, я не відразу звернула увагу на групу чоловіків, що стояли на палубі та статечно потягували вино з чудернацьких високих келихів, закушуючи невідомими мені фруктами й, здається, солодощами. Мене ця картина чомусь змусила посміхнутися. Можливо, тому що в наших краях вино п'ють з великих грубих чаш (а іноді, особливо відморожені мої родичі, з черепів ворогів), щоб запити жирне м'ясо. Так воно краще засвоюється. Це не тому що ми такі дикі, а тому що у нас все підпорядковано раціональним діям. Країні, яка постійно змушена воювати, не до манірної дурної розкоші. Особливо, її правителям. Якби моя бабуся була якоюсь там світською дамою, яка хизується своєю блакитною кров'ю, моя країна була б вже не моєю.

Дякую усім, хто мене читає! 

Читаємо тут.