Король, який став імпотентом з вини традицій.

Цього короля Кастилії звали Енріке IV (1425 – 1474, король з 1454 року). Історія нагородила його «славним» монаршим прізвиськом “El Impotente”.

У даному випадку не потрібно навіть перекладати. Та й пояснювати особливо не треба. І так зрозуміло, яка трагедія розігралася у його житті. А все – через дикі середньовічні традиції!

Сталося оте нещастя з королем Енріке через звичайну підліткову травму. Як воно завжди, на жаль, буває. Коли Енріке було 15 років, його одружили з такою ж юною принцесою Бланкою Наваррською.

Ось він. Ви тільки подивіться, скільки болю та страждання у його очах!

Існував тоді дивний, навіть дикий звичай: весільна ніч у присутності свідків. О ні! Це робилося не задля розпусти, а через політичні причини! Справа в тому, що бували випадки, коли королі просили про анулювання шлюбу, бо іноземна принцеса не подобалася їм. А причиною для розлучення вказували те, що нібито насправді шлюбу не відбулося. А потім таких зневажених принцес було важко пристроїти у новий шлюб. Ось і придумали такий спосіб захисту, щоб завжди можна було сказати: «Е ні, голубе! Ти таки зробив оте саме! Свідки бачили!»

А це -- сумна Бланка. Занадто набілена, напевно, щоб відповідати своєму імені. Бо "blanca" значить "біла". 

Відбувалося це так. Молодят церемонно вкладали у шлюбне ліжко, яке запинали цупким балдахіном. Зрештою, відбувалося не порнографічне шоу, а важливий політичний акт, від якого залежало, хто стане наступним королем! Ті придворні, кому було дозволено, залишалися в опочивальні і чекали на результат, уважно прислухаючись до того, що відбувалося на шлюбному ліжку. По вовтузінню і звукам, що доносилися звідти, вони й визначали, що шлюб відбувся. А ще – по простирадлу, яке потім показували свідкам.

Ось таку церемонію і влаштували двом сором’язливим, недосвідченим підліткам. Звісно, що Енріке і Бланка розгубилися і не знали що робити. Лежали поруч і не рухалися. Може, якби їм дали час, то все склалося б добре. Але весільні гості напилися, нажерлися, зп’яніли і геть знахабніли! Вони почали дико реготати, співати розпусні пісеньки, жартувати на еротичні теми... Просовували голови між полотнищами балдахіну, безсоромно підглядали, давали смішні поради переляканому нареченому, підохочували його, намагалися стягти з нього покривало... П’яним здавалося, наче то такі веселі жарти, а Енріке, тоді ще не король, а принц Астурійський, не витримав сорому і втік. 

І так на нього подіяв той випадок, що у наступні тринадцять років він і дивитися не хотів на нещасну Бланку. А коли після смерті батька став королем Кастилії, то перше, що він зробив, – зажадав розлучення. І, на відміну від деяких інших королів, мав на те право! Бо були свідки, які бачили, що він не довершив свій шлюб.

Енріке, який хотів якнайшвидше спекатися Бланки, щоб забути про той пекучий сором, заявив, нібито не раз намагався здійснити статевий акт. Але не зміг тому, що якісь кляті відьми чаклунством перешкодили йому! З іншими жінками у нього все добре виходить, а як ляже з Бланкою – то ніяк!

Лікарі, яких прислав Папа Римський, обстежили королеву Бланку. Вона виявилася незайманою. Тоді запитали короля Енріке, де жінки, які можуть підтвердити, що він не імпотент. Король привів двух повій, які працювали у відомому публічному будинку у Сеговії. І вони під присягою заявили, що король – їх давній клієнт, який часто буває у них, робить свою справу не гірше за інших чоловіків, платить узгоджену суму і йде собі.

Закон є закон. В очах суддів навіть у далекому XV столітті свідчення повій мало таку ж вагу, як і свідчення поважних громадян. Папа дозволив Енріке Кастильському розлучитися з Бланкою і шукати нову дружину.

Наступного року тридцятирічний Енріке ІV одружився з Хуаною Португальською, якій було шістнадцять років. Здавалося, зараз все складеться як слід. І вигідний союз з Португалією, і молода вродлива дружина. Можна сподіватися на народження спадкоємця трону і спокійне, щасливе правління.

Напередодні весілля Енріке відмінив дику старовинну традицію, яка травмувала його у підлітковому віці. Сказав, що то пережитки минулого, а зараз розпочинається нова, більш культурна епоха... До речі, правильно зробив! Виставляння напоказ заплямованого простирадла він теж заборонив. 

Тож після весільного свята він усамітнився з Хуаною і наказав, щоб їм ніхто не заважав... А через кілька днів увесь королівський двір знав, що нічого не відбулося! З Хуаною повторилося те ж саме, що й з Бланкою! Але цього разу вже ніяк не можна було перекласти королівську неспроможність на невідомих відьом та їх чаклунство.

І взагалі, поведінка короля здавалася дивною. Начебто він і бігав по повіям, але хто знає, що там насправді відбувалося. Іноді він влаштовував справжні оргії з друзями. Вони запрошували жінок сумнівної репутації, напивалися, гасили свічки і починалося таке, що порядні люди жахалися, коли до них доходили подробиці про королівські свята. Король, начебто, брав участь у тих оргіях, але у суцільній темряві ніхто нічого не бачив! А офіційних коханок серед придворних дам, свідченням яких можна було вірити, Енріке не заводив.

Така поведінка багатьом здавалася підозрілою. І короля Енріке офіційно припечатали прізвиськом «Імпотент».  Та ще й не просто імпотент, а імпотент-збоченець. 

Тут Енріке у короні, а все одно такий сумний та змучений. Не вистачало йому чогось для щастя...

Бланка повернулася до рідної Наварри, де батько, король Хуан ІІ Арагонський, запроторив її у замок Оліте, що знаходиться на півдорозі між Туделою та Памплоною. Королевою Наварри була її покійна мати, теж Бланка. А батько був королем Арагона. Але той батько був такий нахабний, що, коли його дружина королева Наварри померла, він заявив, що сам буде королем Наварри, а діти хай мовчать і чекають своєї черги. І протягом наступних двадцяти років воював проти власних дітей, які вимагали, щоб він віддав їм їх законну материнську спадщину.

Бланка Наваррська у замку Оліте. 

Зараз цей замок виглядає так: справжня готична казка, переплутаний лабіринт залів, башточок, балконів, галерей, сходів, дворів і переходів. 

У тій війні помер старший брат Бланки, Карлос, у якого рідний батько практично вкрав материнську корону. Тоді Бланка оголосила себе законною королевою Наварри. Звісно, у батька було більше можливостей, він просто не випускав її з замку Оліте. Хоча у Бланки теж була підтримка серед місцевих феодалів.

І ось молодша сестра, Елеонора, яка жила у Франції і була одружена з графом де Фуа, запросила Бланку до себе у гості. Бланка поїхала. Не встигла вона доїхати до міста По, де жила сестриця з чоловіком, як зненацька захворіла і померла. Казали, нібито батько та сестра змовилися і отруїли нещасну. 

Елеонора стала спадкоємицею наваррської корони. З батьком вона не воювала, а терпляче чекала, поки батько помре. Але королевою Наварри вона побула недовго, бо батько прожив 82 роки, а вона (на той час вдова з купою дітей та онуків) лише на півроку пережила його. 

Ось таким нещасливим видався шлюб Енріке, короля Кастилії, та Бланки Наваррської. А через кілька років звідна сестра Енріке IV, Ізабелла Кастильська, одружилася з молодшим братом Бланки, Фернандо Арагонським. Фернандо теж був сином Хуана ІІ Арагонського, але народився набагато пізніше, у другому шлюбі. І, по королівським міркам, у них, на відміну від старших брата і сестри, був щасливий шлюб. 

І, користуючись нагодою, запрошую до мого роману "Хлопчик із Толедо" – історичного детективу, дія якого відбувається у часи Ізабелли Кастильської і Фернандо Арагонського.      

А наступного разу я розповім, як жилося королю Енріке Імпотенту у другому шлюбі.