— Сіту, скануй термічний зсув! Потрібен вхід у коридор! — скомандував Коул. Його голос звучав максимально зібрано, а пальці забігали панеллю керування зі швидкістю світла.

Корабель здійснив круте, майже вертикальне піке, пробиваючи щільну завісу ураганних хмар. На мить на екрані спалахнула суцільна біла пелена, а потім «Колібрі» наче провалився у вузьку тиху трубу між двома шаленими повітряними потоками. Ми знайшли стабільний повітряний коридор.

Через деякий час стала видна поверхня планети. Попереду, просто біля підніжжя башт-вітрорізів, розгорнулися вогні посадкових платформ космопорту, що шахтами йшли вглиб скельного масиву.

Я подивилася на Коула, який витирав піт із чола й водночас сяяв яскравою, незвичною для нього усмішкою, а потім знову перевела погляд на місто, що розкинулося перед нами під присмерковим небом Ока. Серце калатало від адреналіну, але це вже був не страх — це було гостре, п’янке відчуття зустрічі з новим світом. Здається, я починала краще розуміти капітана.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло