–Він хотів роздягнутися прямо переді мною, щоб, за його словами, відчувати себе комфортніше, – я розвів руками.

–Ти дозволив? – з посмішкою запитала Кейт.

–Звичайно, – відповів я, не приховуючи сарказму.

–Мені потрібен травматичний пістолет

Подивившись у сторону, я побачив велику картонну коробку, що стояла боком. Усередині сидів безпритульний. Вигляд у нього, звичайно, краще, ніж у всіх інших бездомних у місті. Мабуть, він став таким зовсім недавно та ще зберіг колишню форму не бідної людини. Його обличчя було майже не видно за кофтою, в яку він укутався. Мені здалося, чи у нього виднівся опік у районі правого ока?

–Треба ж, який щасливиці дістанеться цей чудовий букет!

–Навіть не знаю, – з посмішкою відповів я і простягнув його Кейт.

Це саме те, заради чого варто боротися...

–Будь обережний…

Я відчув, як вираз мого обличчя змінився з безтурботного на напружений. Ми дивилися в очі один одному, не промовляючи ні слова та не рухаючись.

–Будь ти проклятий, – прошипів я, відштовхнув його та розвернувся з ним віч-на-віч.

Гаразд... Це мій останній шанс.