Привіт всім!
Сьогодні хочу доторкнутися теми, поспілкуватися з Вами, почитати Ваші роздуми стосовно першого кохання... Палкого, нестримного й бажаного.
Впевнена, що всі відчували ці нестримні почуття, котрі не доходили рівня "Довго та Щасливо". Прикро, але перше кохання рідко переходить межу зустрічань та побачень.
Можливо через нашу молодість та нестримність, бо ми ще не знаємо як втримати ці великі почуття, як не знехтувати ними. Можливо, в нас не достатньо досвіду й "вітер в голові")))) заважає вивести стосунки на складніший рівень. А можливо, нам хочеться спробувати щось нове, адже не мали жодних почуттів окрім цих(( не дарма ж кажуть "перше"...
Більшість з нас зустрічають на своєму шляху нових людей з котрими будують сім'ю, але все одно пам'ятають про перше кохання.
В наших думках виникають картинки з минулого, ми думаємо, як склалося життя колишнього та фантазуємо як би нам жилося поряд з цією людиною.
Не виникало у Вас думок, що ви б все полишили, як би знову зустріли ту людину до котрої вперше виникли ці нестримні почуття? Чи хотіли б знову побачити цю людину й дізнатися як живеться їй? Можливо, ця людина й досі до Вас щось відчуває, чи просто дізнатися було кохання взагалі?!
Чекаю Ваших відповідей, хотілося б поспілкуватися на цю не легку тему)))
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиІ ще додам, бе тема така, що не промовчиш)) Я переконана, що кожній людині дається у цьому житті не одне кохання. Дійсно справжнє. Просто інколи ми їм нехтуємо. Пам`ятаєте, навіть як у Франка було три великих кохання у житті (імена коханих не згадаю, але це ще факти з біографії по шкільній программі).
Одного разу моя троюрідна сестра озвучила цікаву думку на кшталт: "Люди не завжди покидають одне одного, інколи їх розлучають трагічні обставини, як то раптова смерть. І якщо б після цього людина не отримувала другого шансу покохати і бути коханими, світ би зійшов з розуму. Бо таких людей дуже багато". І я цілком розділяю її позицію)). Інколи ми втрачаємо свою людину за обставинами, або ж за власними помилками. Але як добре, що життя, доля, Бог, дають нам завжди щонайменше один шанс. Яке ж це прекрасне почуття, кохання))
Христина Маніль, Немає за що, але чекатиму)))
А в мене з цього приводу, Натіко, наступні роздуми.... Ось я часто помічаю, що люди намагаються знецінити кохання з минулого. Коли все мине стверджують, що це була лише пристрасть, тимчасовий морок і т.д. Але я вважаю таку позицію самообманом і самозахистом для нервової системи. Аби не кусати локті за втраченим. Чомусь, більшість часто соромиться визнати свої помилки, і заспокоює себе, мовляв моя велика любов ще попереду....Напевно це прозвучить не дуже добре, але частенько це видовище жалке.... Особливо, коли такий собі чолов`яга років сорока з зіпсованими зубами створює навколо себе орел вовка-одинака, якого не зрозумів світ і він все ще шука свою фею.
Христина Маніль, Ви праві. Я вважаю, що не треба приховувати почуттів й зізнаватися принаймні собі. Кожні почуття й стосунки несуть за собою певний досвід й ми повинні робити з цього висновки. А коли ти не зізнаєшся самому собі й не намагаєшся зробити висновки, то постійно робиш теж саме. От тому й з'являється беззубий сорокарічний котрий задирає носа))))
Дякую, що заглянули в цей блог та приділили увагу!
Не виникало :) Цю людину бачу доволі часто, бо ми з нею вчилися в одному класі і досі ходимо одними стежками. І досі в добрих відносинах.
Але це вже дві зовсім різні людини, що я, що моє перше кохання.
Про природу кохання з наукового погляду в мене є розповідь - у другій главі роману "Кохання не купити" https://booknet.com/uk/reader/kohannya-ne-kupiti-b317694?c=3140950, в безплатній частині. І всі можуть взнати, що сучасна наука та медицина думають про це явище.
Бажання повернути втрачене кохання може виникнути через кілька причин. По-перше - це просто бажання повернути юність, тобто до кохання воно не має відношення.
По-друге - то серйозне діло, то про те, що людина не пережила почуттів до кінця, і їй треба дограти роль, яку вона собі видала, коли режисирувала своє життя.
Тут може бути все як дуже трагічно, так і зовсім непогано.
Але то вже не буде юнацьке почуття. Тут вже людині треба буде познайомитись з дорослою версією свого першого кохання і чи прийняти її, чи не прийняти, чи забути. чи продовжити ностальгувати за минулим.
Ну це реалістичні версії. Книжкові зазвичай не такі :)
Рома Аріведерчі, Щось подібне пам'ятаю з лекції по психології)) але зараз навряд чи все згадаю. Треба сьогодні почитати цю главу, оживити пам'ять. Дякую
Нічого собі! Оце ви придумали тему блогу! Цікаво!
Ну що ж, слухайте мою історію;D
Вперше я закохалася в 14 років. Це було шкільне і невзаємне кохання:( на жаль:( Щоб я не робила, як би не намагалася сподобатися – все було марно. Я страждала, плакала ночами, бачила сни про свого коханого, милувалися одним-єдиним фото, яке мала змогу тоді отримати (не від нього, звичайно). Ми разом вчилися у школі, він був старшим на рік і часто нам доводилося виступати на шкільних заходах. От одного разу зробили спільне фото і я миттю прикарманила його собі:) Так, це були незабутні почуття;) саме з того часу почала розвиватися моя творчість. На фоні невзаємного кохання я писала вірші, часто сумні, постійно зі сльозами на сторінках товстого зошита, але писала. Так я намагалася справитися зі своїм болем. Але нічого не виходило і навіть були думки про самогубство:(( але не думайте, я не робила нічого собі, слабка сила волі. Але з того часу я почала комплексувати і ставитися до себе з неповагою. Вважала, що я не красива, бо не подобаюся об'єкту свого кохання:((
Але час ішов і сердечні рани гоїлися;) Особливо тоді, коли зустріла свого майбутнього чоловіка.
Натіко Маер (NAtiKO), ❤️❤️❤️
Я не маю такого досвіду, бо моє перше кохання є мій чоловік. Але я думаю, що якби життя склалося по-іншому, то я б хотіла побачити його. Можливо, просто здалеку, заради інтересу:)).
Наталія, Дійсно. Ви праві)))
Знаєте, почуття це звісно добре, але полишати все заради першого кохання я б точно не погодилася. Звісно іноді хочется знати, як там склалося життя в людини, але не більше. Фантазії іноді працюють, підкидаючи розвиток подій яких хотілося б мені. Але на мою думку не потрібно жаліти за минулим.Якщо людина хоче бути щасливою, то потрібно дивитись тільки вперед. Думати про майбутнє, ане про минуло. Звісно потрібно памятати тому що без минулого немає майбутнього. Але ні в якому разі не жаліти!
Каміла Дані, Так. Ви праві, жалість це найгірше, що може виникнути серед почуттів. Треба думати про теперішнє й на прикладах минулого не робити помилки та створювати щирі почуття, котрі охоплять весь твій внутрішній світ)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати