Підписникам.

Привіт, сьогодні хочу подякувати всім своїм підписникам за підтримку.

 Вже довгий час ви коментували мої романи, давали їм зірочки і навіть нагороди, мені це все дуже приємно). І ось сьогодні вже другий день як почалась моя перша передплата на букнет(не рахуючи конкурсного роману), і я нарешті стала комерційним автором не просто через конкурси, а тому, що сама почала продавати свої роботи(хоча мені пропонували відкрити комерційний кабінет ще минулого літа).

Скажу вам чесно, це трохи страшно...

Авжеж, мені дуже хочеться поділитися своїми історіями з якомога більшою кількістю читачів, і саме тому я відтягувала момент початку роботи на комерційній основі як могла... Я люблю своїх читачів, всіх вас. Я хочу, щоб мої історії оживали у вашій уяві, щоб вони змусили вас задуматись над певними речами. 

Тому хочу щоб ви знали... Я дуже вдячна вам за те, що ви підтримуєте наш з Тарасом проект "Особиста вендета". Наразі це напевно найякісніший роман, над яким я працюю, я вкладаю в нього всю душу)) 

Співавторство - це дуже цікаво. 

Щодня ми по черзі пишемо по розділу))

Потім ввечері заходимо разом в гуглдок і разом редагуємо розділ, написаний в цей день (мій або Тараса).

Тарас допомагає мені з деякими нюансами екшену(погоні, тортури, лікування кульового поранення і тп), я ж можу допомогти в романтичних сценах(хоча блін, мені дуже подобаються романтичні сцени саме від нього))). Також інколи ми змінюємо репліки своїх персонажів в розділах одне одного, щоб вони звучали більш природньо і в одному стилі в усіх розділах)) Так по суті виходить, що ми "програємо" цей роман як рольову гру, бо ж оповідь ведеться від наших двох персонажів по черзі =)) 

Отак через вечір я чекаю на розділ від Сергія...)) Інколи так цікаво, що пишу по сто разів і перепитую у Тараса, де там розділ ахаха)) 

Скажу вам чесно, мене дуже здивувало, як легко ми взагалі списалися. Я до цього вже писала в співавторстві на букнеті, але тільки коротенький твір)) Все ж, писати разом роман - це зовсім інше...

І я в захваті. Зараз це моя улюблена робота з усіх написаних. 

Тому хто ще не читав - запрошую.

"Особиста вендета"

ЦИТАТА
POV СЕРГІЙ

Ми лежали поруч і мовчали. Я ще довго не міг зрозуміти чому довірився цій дівчині. Вона двічі врятувала мені життя, хоч нею й керувало прагнення вирватися з лап бандюків з моєю допомогою. Аня також мріяла використати крадену флешку, однак чи був у тих мріях союзник, з яким їй захотілося би поділитися важливою інформацією. За викрадені нами файли багато конкурентів Едуарда могли викласти захмарні суми, достатньо великі для купівлі будинку в Іспанії, чи вілли на узбережжі Флориди.

Вона лежала і дивилася, думаючи, що я заснув після оброблення рани. Я й справді на короткий час знепритомнів, але згодом повернувся до тями. Мені, чомусь, не подобався її погляд. Аня дивилася винуватими очима, наче вже зробила щось таке, за що вибачалася.

Я не подавав вигляду, що прокинувся.

Вона ще довго не відводила очей, однак врешті теж відвернулася та сконцентрувала погляд на моєму одязі, який звисав з батареї.

Коли Анна відвернулася від мене, я розплющив очі. Хоча, краще би цього не робив. Поруч лежала наполовину оголена жінка із розкішною фігурою. Їй вдавалося підтримувати себе у дуже хорошій формі. Під час операції я стримувався від подібних думок, тому не потрапив у пастку, але знеболювальне подіяло і шок пройшов, поступившись місцем дивним думкам. Я намагався прогнати їх, бо вони були небезпечними.

Вона обернулася обличчям до стелі. Я примружив одне око, однак друге не зміг змусити заплющитися. Хотілося дивитися і насолоджуватися побаченим. Я ніколи не був занадто сором’язливим, тому продовжував витріщатися на її груди. «Лиш би вона цього не помітила!» — крутилося в голові.

— Ти прикинувся сонним, щоб розглядати мене? — запитала Аня.

Я почервонів, не знаючи як приховати присоромлене обличчя.

— Я подумала, що під час обробки зробила щось не так, — сміялася вона. — А ти насправді не спав, а просто прикидався…

— Сама винна, — усміхнувся я. — Хіба я міг не витріщатися!

— Може я ще у чомусь винна?

Ми дивилися одне на одного, готові засміятися у будь-який момент.

— Зранку я думала про різне, — вона сказала першою. — Але навіть на долю секунди не могла уявити, що ввечері лежатиму в спідньому перед ледве знайомим хлопцем із простріленим передпліччям.

— Все буває вперше! — відповів я.

— Я читала про тебе у газетах, — вона вирішила змінити тему.

— Там писали, що я вбиваю та їм молодих дівчат?

Анна приємно усміхнулася, хоча не зрозуміла жарту.

— Там писали, що ти покинув батька у момент кризи і відмовився допомагати йому у сімейній справі. А ще про твої вибрики та гулянки за батькові кошти...