Привіт!

Хочу запропонувати вашій увазі свою нову історію -  оповідання "Летячи за вітром"

Ця ідея в мене давно "висіла в повітрі" ( ось такий вийшов несподіваний каламбур)), але, прочитавши про конкурс "Потайсвіт", вирішила втілити її в життя. Дуже рада, що оповідання сподобалося читачам, і внаслідок вашої дружньої підтримки зараз воно займає шосте місце в рейтингу в жанрі "Містика" і таке ж у жанрі "Міське фентезі".

Про кого із міфологічних персонажів ця історія, можна здогадатися вже з її назви. Так, про повітрулю. В народі побутує легенда про вівчара, який закохався в повітрулю. Саме її я й поклала в основу свого твору.

Кому цікаво. можна знайти в інтернеті й прочитати, але ось коротенький переказ: " Улітку юнак-вівчар повертавсь опівночі до себе в колибу. На озері він зненацька побачив повнісінько дівчат незвичайної краси. Одна з них особливо його приголомшила. Наступного разу, за порадою старого вівчара, він заховався на тому ж місці в мох і украв крила своєї коханої. Повітрулі не змогли його наздогнати, а кохана прийшла до його колиби. Він одружився з нею. Народився хлопчик. Одного разу чоловіка не було, і повітруля вкрала свої крила, хоча старий вівчар радив їх спалити на вогнищі. Вона й відлетіла до своїх подруг — вітряних жінок не зміниш. Вони, як вовки, все в ліс, у шкоду тобто, дивляться. Дуже тужив за нею вівчар, не знаходив собі місця. Нарешті він залишив побратимів-вівчарів і пішов у ліси шукати дружину. І знайшов у печері, з сином. «Іди звідси по-доброму, — говорила та, — а то прилетять мої сестри з нашою матір’ю і розірвуть тебе на клапті». Але він спалив її крила, заборонив залітати в шкоду і привів до вівчарської колиби.. "

Це так було у давні часи. А що б трапилося, якби перенести героїв легенди у сьогодення? Про це ви дізнаєтесь, прочитавши мою книгу. Сподіваюся, буде цікаво. І несподівано.

Отож запрошую до читання! Книга безкоштовна.

А щоб не пропустити оновлень, знижок  та інших сюрпризів від мене - натискайте кнопку "Відстежувати автора"