Зараз люди з тонкою душевною організацією і тренованим розумом спостерігають злам епох, що відбувається буквально на очах (якщо знати, куди дивитися).

Хто називає цей період переходом від ери Риб до ери Водолія, хто - від  постмодернізму до реалізму чи постпостмодернізму, хто -  від накопичення матеріальних благ до накопичення вражень і емоцій, від надспоживання до мінімалізму.

Але всі відмічають головне - перехід і злам. Це наче східне прокляття "Щоб ти жив у епоху змін", або західне благословення, де зміни прирівняно до прогресу.

Тому що маємо, те маємо. А саме розгубленість великої частини людства і втрату пріоритетів.

Все більше людей доходить своїм розумом про шкоду надлишкового споживання і життя напоказ не тільки для нашої Землі в цілому, а й для себе особисто.

Все більше людей, не змовляючись, повертаються до реальності з ілюзій про красиве життя в країні рожевих єдинорогів, де можна побажати - і станеться, де картинка = реальність, а реальність повинна бути як картинка.

Насправді наша реальність не ідеальна, не змінюється від того, як ми її подаємо для чужих людей,  але нам жити саме в ній. І створювати собі щастя з того, що маємо в реалі, а не в уяві. 

І що немає сенсу переконувати когось в тому, що в тебе все  ОК, коли ти сам у цьому не переконаний.

Про це мені думалось, поки писалась невелика розповідь про любов, яка ще сама себе не розпізнала,  любов, що сама себе вигадала і намагалася втілитись в життя, і про дещо ще, описане в короткому романі

"Довго і щасливо"    

https://booknet.com/uk/book/dovgo-shchaslivo-b326280

Автор буде безмежно вдячний, якщо ви завітаєте до цієї оповіді й  поділитесь враженнями.