Ідеальні історії про кохання

Захотілося зробити список класичних історій про кохання, які можуть служити свого роду ідеальним зразком у жанрі, про який так палко сперечаються!

«Ромео і Джульєта». Як на мене, найкраща історія про кохання, від початку до кінця. Ідеальні коханці, юні та чисті. Цікаві другорядні герої, кожен зі своїм характером. Неможливість бути разом. Перешкоди. Таємні романтичні зустрічі. Дуель Ромео з кузеном Джульєти. Вимушена розлука. Її хочуть видати заміж за іншого. Чернець, що знається на травах, допомагає їй прикинутися мертвою, щоб втекти і поєднатися з коханим. А він думає, що вона насправді померла і випиває отруту поруч з її тілом, яке здається йому бездиханним. І тут вона прокидається! І вбиває себе, бо без коханого жити не може. Ось він, рецепт безсмертя: коханці, які померли разом, рука у руці, переходять у вічність.

Тут є все потрібне і нічого зайвого. Зустріч – зростання почуттів – перешкоди – розлука – драматична розв’язка. І все це – за три години!

«Трістан та Ізольда». Середньовічна легенда. Теж ідеальна історія про коханців, які не можуть бути разом.

«Алые паруса». Перекладено на українську як «Пурпурові вітрила», але це не зовсім точно, бо пурпуровий – то, все ж таки, зовсім інший відтінок червоного. Але саме слово звучить гарно і романтично, як того і потребує назва. То хай буде так.

Деякі скажуть, що Ассоль нічого не знала про Грея, і занадто швидко та довірливо побігла на його корабель. А у реальному житті на місці капітана Грея міг би бути хитрий маніяк, який заманив би її бозна куди, тільки не цукерочками, а казковими вітрилами... Але якщо розглядати книгу такою, як вона є, то це ідеальна історія кохання, де благородний герой власноручно творить чудо для коханої людини.

«Франческа да Ріміні». Вона закохалася в брата свого чоловіка, Паоло Малатесту. Чоловік застав їх разом і вбив обох. Коханців  обессмертив Данте Аліг’єрі у "Божественній комедії", де зробив їх символом грішного, але справжнього кохання. Вони у пеклі, але їх покарання – одне з найлегших. Їх просто безперервно носить вітер пристрастей. Є чудова та вишукана трагедія італійського письменника Габріеле д’Аннунціо, «Франческа да Ріміні». Як на мене, вона заслуговує стати більш відомою.   

«Красуня та чудовисько». Історія про те, що кохати треба не за зовнішню красу.

«Джен Ейр». Теж про те саме, хоча, звісно, Джен не чудовисько, але автор постійно наголошує, що вона негарна, але заслуговує на справжнє кохання.

«Гордість і упередження». Про те, що від ненависті до кохання – один крок. Це в романі. В житті, на жаль, частіше буває навпаки.

Ще можна додати міф про Гелену Троянську та Паріса. Кохання, через яке сталася велика війна. Але не треба забувати, що після смерті Паріса Гелена повернулася до покинутого чоловіка. Історія Абеляра та Елоїзи теж історія вічного кохання, бо справжнє почуття живе у серці, а не в тому інструменті, яке відрізав Абелярові Елоїзин дядечко. 

Ось такі історії про кохання, щасливі та не дуже. Але усі вони – незабутні. Імена вічних коханців стали символічними. Про них знімають фільми, ведуться суперечки на тему, яка версія краще передає оригінал... І дуже часто автори беруть ці історії за приклад, щоб, відштовхуючись від них,  створювати власні книги.  

А вам які історії кохання здаються ідеальними? Це може бути книга, фільм, легенда, міф, вірш, пісня, казка, п’єса... Що завгодно! Тільки так, щоб від кохання, як то кажуть, дух захоплювало.