Додано
06.03.21 20:53:44
А Ви теж це відчували?
Читала блоги інших авторів, які діляться своїми почуттями від завершення книги і посміхалася) Майже всі радіють завершенню історій та діляться планами на майбутне. Це так мило!
А я... мабуть тому, що автор-початківець, сумую з цього приводу, адже відчуваю... Ностальгію? Ні, швидше за все мені важко тому, що я разом з героями проживала кожну главу: сміялася, лютувала, раділа, плакала...
Ех, важкувато прощатися з ними. Але ж кожен кінець - це початок нового.))
А у Вас були такі почуття? Що частіще Ви відчуваєте сум чи радість? А можливо щось інше? )
Окса Фом
383
відслідковують
Інші блоги
У мене тут цікаві циферки! Учора «Тінь, що не зникає» перетнула позначку в 17 000 переглядів Схоже, відео у Facebook несподівано спрацювало й додало історії переглядів) Здається, тамтешній аудиторії до душі
— Якщо ти ще раз назвеш її байстрям або нікчемою, то вилетиш звідси не на своєму спорткарі, а в сміттєвому баці, — відрізав Данило. — Ти забула, з ким розмовляєш? Ти забула, кому ти зобов’язана своїм розкішним життям
«Чужі серця» — продовження роману «Поза його правилами», але цілком нова історія з іншими головними героями, власними почуттями, таємницями й випробуваннями. Минуле Ніки та Алекса знаходить продовження
«ЧЕРНИЦЯ» ГЛАВА 30. ПРАВДА Іноді правда страшніша за брехню. Особливо коли за нею стоять люди, яких ти колись любив. Один пожовклий лист.
Дві родини.
Таємниця, яку Софія зберігала роками. Ізабелла та Крістіан
Немає слів,одні емоції! Дякую вам,мої найкращі читачі,за таку шалену віддачу до "Ніколи не цілуй не того» Безмежно вдячна вам за любов до цієї історії.Саме завдяки вашій підтримці історія Марата та Аліни злетіла на
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРідко, що дописувала у своєму житті, але сумно точно не було ніколи) Відчуття перемоги над собою, над своїми лінощами, над сюжетом, неймовірна ейфорія - все було, а от суму ніколи. Треба вміти відпускати своїх героїв у вільне плавання, посилаючи слідом за ними свої найкращі побажання і повітряні поцілунчики) Вони те щастя (або нещастя) заслужили!
Анилаг Аберт, Дякую за Вашу думку!
Ну не знаю... У мене є і сум, і радість. Радість, бо герої отримали те, на що заслужили, прийшли до того кінця, який собі вибороли. Сум, бо дійсно інколи шкода розлучатися з тими, хто так прикипів до душі... Особливо сильно я відчула це в романі "Така собі мільйонерка"... Ніяк не могла його зафіналити, відкладала...))
Холод Влада, Таке буває))
Тiльки сум.
Анелия Чадова, Так завжди сумно відпускати героїв.
Я завжди сумую і радію за героїв одночасно. Навіть важко братися за інший сюжет, бо ще довго перебуваю під емоціями попередніх героїв. Але ж писати - це моє хобі, тому довго не можу сидіти, склавши руки)) Посиділа, посміялася, поплакала і беруся за інший твір і до нових улюблених героїв;D
Рина Мир, Це дуже круто!)
Я теж так. До нового твору ніяк не могла взятися, бо досі персонажі старого тримали. Певно, це не професійно ;) Так можна довго триматися й нічого більше не написати :)
ГаляВуд, Ну, не знаю професійно чи ні... Це почуття... і всі ми люди. Дякую Вам за відповідь. Значить я не одна така.)
Та, мабуть, у всіх таке буває. Не даремно ж є такі терміни, як пріквел та сиквел :)
Ольга Іваненко (Ольга Джонс), А точно. Круто Ви підмітили)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати