Додано
06.03.21 20:53:44
А Ви теж це відчували?
Читала блоги інших авторів, які діляться своїми почуттями від завершення книги і посміхалася) Майже всі радіють завершенню історій та діляться планами на майбутне. Це так мило!
А я... мабуть тому, що автор-початківець, сумую з цього приводу, адже відчуваю... Ностальгію? Ні, швидше за все мені важко тому, що я разом з героями проживала кожну главу: сміялася, лютувала, раділа, плакала...
Ех, важкувато прощатися з ними. Але ж кожен кінець - це початок нового.))
А у Вас були такі почуття? Що частіще Ви відчуваєте сум чи радість? А можливо щось інше? )
Окса Фом
362
відслідковують
Інші блоги
сьогодн вийшли дві глави Влад і Слава але у чата жіпіті щось не задається з візуалізаціями (каже, що зараз там модернізують оці проги, які ці візуалізації роблять), а джеміні не вдається так круто це робити :( Увага
Всім доброго... часу доби)) Щось я зовсім забула про свого Чуда кулінарії та і взагалі, для чого придумали ведення блогу)) Отже, скільки розділів накидала, в брати приклад з решти авторів забула, тож виправляюся та
Отже, "Двічі проклятого" завершено ❤️❤️❤️ Це був цікавий і, мабуть, необхідний мені в певному моменті досвід, за який я хочу подякувати Олесь Король. Тепер, коли книгу завершено, хочу трохи розказати про те,
Доброго дня, як ви вже зрозуміли з назви цього блогу, то на цьому тижні дещо зміниться графік викладення наступних розділів моєї книги.
✨Закохатися у великому місті — це як варити зілля в метро. Трохи диму, трохи шуму, і завжди хтось дивиться косо, бо ти розсипав жаб'ячу ікру на сидіння. Кохання тут пахне не лише парфумами від Армані, а й асфальтом
6 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиРідко, що дописувала у своєму житті, але сумно точно не було ніколи) Відчуття перемоги над собою, над своїми лінощами, над сюжетом, неймовірна ейфорія - все було, а от суму ніколи. Треба вміти відпускати своїх героїв у вільне плавання, посилаючи слідом за ними свої найкращі побажання і повітряні поцілунчики) Вони те щастя (або нещастя) заслужили!
Анилаг Аберт, Дякую за Вашу думку!
Ну не знаю... У мене є і сум, і радість. Радість, бо герої отримали те, на що заслужили, прийшли до того кінця, який собі вибороли. Сум, бо дійсно інколи шкода розлучатися з тими, хто так прикипів до душі... Особливо сильно я відчула це в романі "Така собі мільйонерка"... Ніяк не могла його зафіналити, відкладала...))
Холод Влада, Таке буває))
Тiльки сум.
Анелия Чадова, Так завжди сумно відпускати героїв.
Я завжди сумую і радію за героїв одночасно. Навіть важко братися за інший сюжет, бо ще довго перебуваю під емоціями попередніх героїв. Але ж писати - це моє хобі, тому довго не можу сидіти, склавши руки)) Посиділа, посміялася, поплакала і беруся за інший твір і до нових улюблених героїв;D
Рина Мир, Це дуже круто!)
Я теж так. До нового твору ніяк не могла взятися, бо досі персонажі старого тримали. Певно, це не професійно ;) Так можна довго триматися й нічого більше не написати :)
ГаляВуд, Ну, не знаю професійно чи ні... Це почуття... і всі ми люди. Дякую Вам за відповідь. Значить я не одна така.)
Та, мабуть, у всіх таке буває. Не даремно ж є такі терміни, як пріквел та сиквел :)
Ольга Іваненко (Ольга Джонс), А точно. Круто Ви підмітили)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати