Незламні вже на сайті)))

Доброго ранку, красуні)))) 

Продовження вже на сайті

Незламні

(с) Навіть якщо я не показував цього, знай, я горів. Мага

У тексті є: протистояння героїв, студенти, почуття на межі

Ура! Настав цей день якого ми так довго чекали) Мага настільки сильно став залежним від Кріс, що не міг відпустити)) Що ж, варто побажати удачі нашим героям, а нам з вами прийшов час насолоджуватися їх історією)))) 

Анотація до книги "Незламні. Книга ІІ"

Мага зламав мене. Забрав усе: душу, серце, цноту. Він вирвав зі спокою й перетворив моє життя на емоційні гойдалки. Він був мертвим всередині, але живим зовні. А тепер я така ж, як і він — зламана. Поламана дівчина, що втекла від нього так далеко, аби забути усе, що було. Та хіба можна забути людину, від якої досі горить шкіра у всіх місцях, де він торкався? Він увірвався в життя знову й зніс усі перешкоди, начхавши, що я проти, що я ненавиджу його. Мага прийшов зламати мене після того, як вже одного разу зробив це.

Уривок:

Між нами залишається лише кілька кроків. Мага зупиняється й просто дивиться на мене. Без усмішки. Без жалю. Просто дивиться, наче побачив те, що хотів, а тепер не знає, що з цим робити.

А я задихаюся. Ридання рвуться назовні з глибин душі. Ридання давлять й стискають серце.

— Не підходь, — врешті видихаю  й промовляю ці слова.

Чомусь вони звучать немов грім серед ясного неба.

Біль відбивається  в очах Маги. Підпалює цигарку, не кинув, й вдихаючи дим, просто пропалює діру у душі вдивляючись у мої очі. Мовчки, немов нічого сказати. Хочу закричати, щоб не мовчав. Хочу вдарити, щоб вшивався.

Я тону. Все ж таки тону. Захлинаюся. Я й так не могла змусити себе випливсти, а тепер точно не вдасться, тому що він тут.

— Кріс...— промовляє Мага й ледь помітно посміхається кривою усмішкою.Облизує уста,  а потім робить крок назад.

***

Я наче голодний звір, хочу втягнути лаванду й океан у легені, щоб після пар потай насолодитися запахом Маги. На мить, лише на мить.

Мага обертає мене до себе, стискає ногу й шепоче таким  тоном, що мороз біжить шкірою, а серце гепає так голосно, немов зараз вискочить з грудей:

— Не торкайся його. Не торкайся нікого.

Наказує. Реально наказує.

— Не наказуй мені, — вириваю руку. — Не маєш права.

Він зжирає мене темними очима, синявою та зеленню. Він ледь не вбиває, поки лише топить своїм штормом і раптом до мене доходить — ревнує. Мага ревнує мене.