Добрий день усім шанувальникам романтичної прози!

  Сьогодні зранку в мене гарний настрій. Великою мірою завдяки підтримці декого з вас. Дякую. Дорогі читачі, щиро тішуся, що вам подобаються мої історії. Далі працюю над новинкою для конкурсу

«Тільки не він».

  Хочу подарувати 2 промокоди на безкоштовне  читання цієї книги.

  Після цього, будь ласка, зверніться до мене у Фейсбук в особистому повідомленні. Перевагу віддам активним читачам. А, якщо бажаючих буде багато, визначу переможця за допомогою генератора випадкових чисел.

Дякую усім, хто візьме участь у розіграші.

А зараз, невеличкий спойлер з продовження історії:

  "Під вечір Джамал вже мав вигляд коня, яким цілий день орали. Просився на яхту. Я ж не здавалася. Як те дитя, заглядала в очі і клянчила, ну, давай ще хвильку. Ще тільки це, чи те побачимо. Милий зітхав і плентав зі мною до наступної живності.

   Коли врешті дісталися на таксі до пристані і зайшли в яхту, Джамал лиш помив руки і безсило впав на ліжко. Відмовився навіть роззуватися. Я стягнула з нього туфлі, а сама пішла в душ. Хоч теж почувалася втомленою, але така щаслива, стільки приємних вражень, що й енергія звідкись бралася.

  Виходжу, бачу, мій здоровань так і лежить «без задніх ніг». Оце замордувала мужика... Вирішила подражнити.

̶  Ми-ли-й... Що будемо ро-би-ти? — сіла біля нього на ліжку, полоскотала шийку. Чоловік ледь повернув до мене голову.

̶  У? — буркнув, наче сонний. Я знову полоскотала, під руками. Потім погладила його пружні сідниці. Чоловік щось мугикнув. Легенько провела пальцями під колінами. Джамал знову ворухнувся.

"̶  Розкажи, Нейлан.

̶   Джамале...

̶  Що? Нейлан, тобі доведеться звикнути бути відвертою зі мною. Я довіряю тобі, але не потерплю якихось маневрів в мене за спиною. Я хочу знати все про тебе, бо ти моя жінка. — це прозвучало так строго і категорично, що я, здається, перестала дихати. Серце стиснулося. От і починається... Те, чого я так боялася."

Тож, ласкаво прошу, дорогі книголюби, до моїх історій. Буду вдячна за підтримку.

З любов’ю, Лана Іссан