Фото від Опудала

Привіт!) Хочу сказати величезне дякую всім, хто наразі складає мені компанію на фермі Богдана Фородая. А новачкам, гадаю, буде цікаво познайомитися з нашими мешканцями. 

"Чоловік насунув старомодного капелюха на брови. З самої першої зустрічі я ніяк не могла пригадати, кого він мені нагадує, аж раптом прозріла. Лісник Ґагрід із «Гаррі Поттера». Хіба що трохи молодший"

________________________________

"Марійка насилу рахувала до п’яти, могла назвати лише кілька літер з алфавіту та жодного разу не вчила вірша на пам’ять. Їй було важко ідентифікувати цифру з її значенням, а додавання та віднімання взагалі залишалося поза межею розуміння. Проте логіці й обізнаності навколишнього середовища малій не було рівних. У тому, що стосувалося «дорослих» справ, вона почувалася як риба у воді. 

– Ось дивись, на фермі жила одна корова, – я почепила магнітну фігурку на дошку, – до неї в гості прийшла ще одна. Разом…

– Корови не ходять у гості, – перебила дівчинка. – Їх водять на пасовище та до биків на спарювання. Більше нікуди".

__________________________________

"Я схопила з грядки помідор та жбурнула його в Фородая.

– Бісів гуморист! Я ледь не посивіла!

– Та годі, – веселився велетень, ухиляючись від овочевої атаки. – Годі нищити мій врожай! Серйозно, вирахую з гонорару! Не рвіть той патисон, він ще не дозрів! Катерино!

Клята рослина і так не піддавалася, тільки подряпала мені руки. Я кинула спроби завдати удару жартівнику. З останніх сил зібрала волю в кулак та вдихнула побільше повітря.

– Я йду звідси!

– Ніколи б не подумав, що у такій тендітній жінці може поміститися стільки злості, – промовив Богдан Романович. – У вас аж вуха горять.

– То алергія на вас!

___________________________________________

"– Хотіла з тобою поговорити… Те, що сталося на ярмарку… – Жако вивів мене з рівноваги, тому слова ніяк не хотіли шикуватися у змістовне речення. – Це, звісно, неприємно, але…

– Це типово, – обірвав Фородай. – Мене більше турбує те, що тобі довелося плавати у тому лайні разом зі мною.

– Про мене не турбуйся, – занурилася пальцями в колюче темне волосся й скуйовдила його, через що Богдан став виглядати трохи кумедно. – Я готова до дуже тривалих запливів.

Він поклав голову мені на коліна.

– Чому?

– Чому що? – не зрозуміла я.

– Чому ти так ставишся до мене? Я ж… – Богдан з сумом подивися мені прямо в очі. – Я ж за увесь час тобі навіть квітів не подарував. Ми бачимося по кілька годин на день, та й ті переривають мої недолугі працівники... Вже мовчу про компліменти чи іншу романтичну хрінь.

– Просто терплю, бо ти до біса багатий, і відтак я маю змогу жити у розкоші, – відповіла жартома.

– Смієшся, але у такому випаду все б пояснювалося.

Більше візуалізацій шукайте на моїй авторській сторінці у Фейсбук. Обіймаю))