Міф п’ятий. Серійні вбивці вбивають вигадливо

Руйнуємо голлівудські міфи про маніяків (колонка для авторів та читачів жанру)

Це останній голлівудський міф про серійних убивць, який я маю намір розкрити у цьому блозі. Усі інші міфи розвінчуються на сторінках мого роману «Експеримент Каменєва», де допитливий читач знайде і самі міфи, і їх спростування. Інше питання — чи сприйме він мої контраргументи.

Наразі ж поговоримо про такий штамп голлівудського гостросюжетного твору, як вигадливість убивств, що їх вчиняють серійники. В традиційному шаблонному сюжеті жертву знаходять у таких обстановці та стані, що прямо вказують на вподобання зловмисника, мету його дій та навіть вид психічного захворювання. Детектив, коронер та аналітик, відповідальний за психологічний портрет, одразу ж на місці визначаються із напрямками розслідування, із плином сюжету лиш корегуючи їх та звертаючи увагу на деталі, що до того були непомітними або не мали логічного пояснення. У будь-якому разі виявлення маніяка стає питанням часу. Особливо коли, окрім понаставлених довкола тіла жертви ідолів, малюнків та рукописних текстів, той самий вбивця свідомо лишає ледь помітні, але такі бажані для поліції докази-артефакти. Ну, ви в курсі: різні там лялечки рідкісних комах у роті, паперові згортки під нігтями і тому подібне.

          І такі сюжети штампуються одне за одним, трупи в містичних позах та з не менш містичними атрибутами на собі постають знову і знову. Особисто мені у таких випадках з перших же хвилин стає «незручно» за творців й я примушую себе дивитися далі, бо ж має бути цікаво, обіцяли, або ж вимикаю і забуваю.

        Насправді ж «вигадливі» маніяки, які полишають для детективів хоч якісь виняткові речдоки чи «конструюють» з трупа та довколишніх предметів подобу мистецької інсталяції — це вкрай винятковий, пробачте, виняток. Узагалі не пригадую подібного ні у практиці будь-кого із знайомих, ні у всьому, що доводилося читати з криміналістики.

          Насправді ж усе надзвичайно банально. Серійний вбивця — це людина, яка свідомо дозволила самому собі переступити межу задля одного — власного задоволення. Якими б не були його виправдання, а смисл його діянь завжди один: вдовольнити свою виняткову жагу до насильства. Тож на жертві знаходять не містичні «послання», а лише сліди звірства, яке від випадку до випадку відрізняється, хіба що, спрямуванням умислу зловмисника (що завжди знаходить прояв в об’єктивній стороні злочину, а саме в діянні, способі, обстановці). Так, один ґвалтує, другий — вбиває, а потім злягається із трупом, третій — просто закатовує до смерті, четвертий — катує під час зґвалтування, п’ятий — убиває без мучень, одним пострілом, ін’єкцією чи ударом. Ясна річ, що кожен, навіть найбільш підготовлений, лишає на місці безліч слідів-зачіпок. Однак, це точно не та містична вигадливість та гра з детективами, якою не припиняє кормити нас Голлівуд.

          В убивствах, скажімо, з метою помсти або з хуліганських мотивів можна набагато частіше зіштовхнутися із тим, що жертву «підготовлюють» до виявлення, використовують її та обстановку злочину, як символ, своєрідне послання. Серійник же лише вдовольняється. Тож і труп несе на собі лиш сліди його вдоволення. І серійник навпаки намагається дбати про те, щоб його не спіймали, знищує видимі сліди. Так роблять як навчені поліцейською службою маніяки, так і далекі від криміналістики, що в черговий раз указує на те, що вони насправді не «несуть місію», не слухають голосів, а всього лиш задовольняють свої бажання, намагаючись уникнути відповідальності.

           Ще кілька слів із мого твору саме про спосіб убивств:

         «Серійні вбивці можуть убивати одним способом, як Максим Петров, який уводив жертвам смертельні ін’єкції, інші серійні отруйники і стрільці, або ж поєднувати в різних епізодах кілька способів, таких як задушення, удари твердими та гострими предметами, вогнепальні поранення тощо, як більшість з них. Тут варто згадати і поширену західну класифікацію серійних убивць. Так, залежно від усвідомленості маніяком дій на стадіях підготовки та приховування слідів злочину, серійних убивць поділяють на організованих та дезорганізованих. І хоч нашому відділу дуже важко провести межу між такими типами, передусім через те, що часто вбивці поєднують у собі обидва типи, слід визнати більшість серійних убивць організованими й віднести до дезорганізованих лише тих, які мають психічні хвороби»

          Що ж, з міфами тут покінчено. А всіх зацікавлених прошу на сторінки «Експеримента Каменєва», де герої якраз завершують останні приготування перед найцікавішим. Всім гарного настрою та успіхів у пошуках істини!